#50 П’ять важливих складових християнського життя

«Дякую Богові моєму при всякій згадці про вас, завжди в кожній моїй молитві за всіх вас здійснюючи молитву із радістю за участь вашу в Благовісті від першого дня і донині, будучи впевнений у тому, що Той, Хто почав у вас добру справу, буде вершити її до Дня Ісуса Христа» (Фил.1:3-6)

Навіть у цьому стислому привітанні апостола, ми бачимо п’ять важливих складових християнського життя, життя Церкви:

1. Вдячність («дякую Богові моєму»). Вдячність – це обов’язкова складова нашого життя, і все, що є предметом нашої радості, має бути і предметом нашої вдячності.

2. Єдність («згадка про вас», «молитва за всіх вас»). Легко любити того, хто любить тебе; легко молитися за того, хто молиться за тебе. Люди, які нас оточують по-різному до нас відносяться (зокрема, і в церкві). Хтось захоплюється вами, поважає, молиться за вас, уважно слухає ваші проповіді. І ми могли б сказати: ми згадуємо про таких людей, і молимося з радістю за таких. Апостол Павло дивиться на Церкву, як на єдине ціле. Він каже: я згадую за всіх вас, і молюся за всіх вас. Бо в єдності сила! Бо Христос і Отець єдині, і хоче бачити єдиними і нас, Церкву.

3. Участь в Євангелії («за участь вашу в Благовісті»). Хтось сказав, «якщо в нашій церкві мало благовістя, значить ми мало любимо». Ап. Павло сказав: «горе мені, якщо я не благовіщу!» (1Кор.9:16). Ваше оточення – це ваше місіонерське поле.

Багато людей хочуть Спасителя, але їм не потрібний Господь. Однак ми благовіствуємо не тільки Спасителя, але і Господа.

Це привід для радості, коли християни, які добре почали, так само добре і продовжують. Важливо зберігати і нам оцю стабільність і ревність: «від першого дня й донині». «Ви добре бігли, хто зупинив вас?» – питання, яке було задано галатам (Гал.5:7). Ефесяни залишили першу любов (Об.2:4). Зате церква в Тіятирах рухалася по висхідній: «останні вчинки твої, що більші за перші» (Об.2:19)

4. Цілковите уповання на Ісуса («будучи впевнений у тому, що Той [Христос]»). Оберіть сьогодні, з яким настроєм жити: страх чи сміливість; сумнів чи впевненість. Хоча є самовпевненість, що теж неправильно. Ми маємо цілковиту надію на Ісуса – як в плані спасіння, так і в плані земного служіння.

«Отже, не залишайте сміливого прагнення вашого, якому є велика нагорода» (Євр.10:35), «не покидайте уповання вашого», «не відкидайте відваги своєї», «Не полишайте ж мужності своєї» (різні варіанти перекладу).

Бог «воскресив Його [Ісуса] з мертвих i дав Йому славу, щоб ви мали вiру i уповання на Бога» (1Петр.1:21)

5. Довіра Богу («буде вершити»… до кінця, «до Дня Ісуса Христа»). Неможливо служити, якщо немає довіри Богові. Завжди є побоювання, загрози, невіданість перед завтрашнім днем. Але це не зупиняло ап. Павла. Він був певний, що «від усякого вчинку лихого Господь [його] визволить та збереже для Свого Небесного Царства» (2Тим.4:18).

Зараз багато панікуючих – тих, які кажуть: не час служити, не час будувати, не час відкривати. Хочу запевнити: Бог буде і далі вершити Свою справу! Аж до кінця днів, до Дня Ісуса Христа. Отже, ми теж маємо бути націлені на далекоглядність, працювати аж до приходу Господа. І ми справді будемо бачити, як Господь буде проводити…

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!