Власний погляд | GENISSH

Війна в Україні змушує багатьох переосмислити ряд теологічних питань. Пастор однієї церкви на Рівненщині ще на початку війни на своїй сторінці Facebook написав так: «Війна підштовхнула тектонічний зсув моєї богословської парадигми» . В ефірі з Геннадієм Мохненко (4 квітня) Сергій Демидович поділився своїми спостереженнями щодо неготовності церкви до теперішніх випробувань (наведено окремі фрази): «Христианство оказалось неподготовленным к этому времени... Особенно харизматы. Классическое христианство легче пережило это, а харизматическое – во многом поисчезало, поразваливалось» . Переглянути свої переконання і основу для віри корисно кожному. Адже в нашому особистому богослов’ї прогалин є чимало. Особливу перевірку сьогодні проходять харизматичні церкви зі своїм ліберальним богослов’ям. Усі ці роки вони театралізували зібрання, проповідували теологію процвітання, «зв’язували» сатану, забороняли і наказували, проголошували бажане за дійсне, сповідували легке християнство. ...

Перше ніж оприлюднити позицію старшого пресвітера УЦХВЄ Рівненщини щодо вакцинації, наведу приклад заяви, яку робити не варто: «Брати служителі дійшли висновку про те, щоб... не приймати вакцинацію... вона несе в собі духовний аспект, а саме: кожному присвоюється QR-код, який по своїй суті є видозміненим штрих-кодом, що несе в собі 666... Настає час коли без QR- коду неможливо буде ні купити ні продати. Тут випробується терпіння та віра святих». А тепер поміркована, зважена і твереза позиція: «Шановні брати, служителі, члени церков! З огляду на дискусії, які ведуться нині навколо питання вакцинації та певні крайнощі, які мають місце серед окремих груп, вважаю за необхідне закликати усіх до поміркованого, розважливого підходу у даному питанні. Ми розділяємо позицію, яка була озвучена під час зустрічі ВРЦіРО, зокрема, про те, що загалом вакцинація не суперечить релігійним доктринам. Водночас служителі Церкви не можуть взяти відповідальність за ефективність і безпечність...

Щодня стається безліч подій, але далеко не кожна, за своєю значущістю, приковує до себе увагу світової спільноти. Подій світового рівня є небагато, але вони здатні захитати основи землі. До них прикована увага усіх жителів планети! Цього тижня увесь світ обговорює події в Афганістані, а саме вивід звідти американських військ і захоплення території талібами. Багато уроків можна взяти з цієї історії, залежно від того з якої сторони її розглядати. Та є у мене на думці одна засторога. Американські війська були введені в Афганістан ще в 2001 році. Саме за їхньої підтримки були нейтралізовані терористичні угрупування на території цієї держави та сформовано демократичний уряд. Двадцять років військові США і НАТО підтримували цей уряд... За словами президента США, для цих цілей «афганським партнерам» були надані всі необхідні інструменти, зокрема сучасну техніку і озброєння. «Ми навчили і екіпірували майже 300 тисяч нинішніх військовослужбовців афганських національних сил безпеки...

Ви знайомі з синдромом «емоційного вигорання»? Це явище настільки нині поширено, що його інколи називають синдромом двадцять першого століття. Емоційне вигорання – це синдром постійної втоми, емоційного виснаження, який посилюється з часом. Вперше цей вислів вжив у 1974 р. американський психолог H.J. Freundenberger. Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Аналізуючи пройдений життєвий шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс. Емоційне ви...

Вітаю вас! Мене звати Катя. Мені 28 років. Хочу поділитися з вами своїм свідченням, розказати про Божі благословення у своєму житті. Народилася і виросла я в християнській сім’ї. З дитинства відвідувала недільну школу, богослужіння. Завжди старалася бути прикладом для оточуючих, так як мене вчили батьки на основі Священного Писання. Оскільки народилася в християнській сім’ї, то вважала себе спасенною. Але одного разу на свято Різдва до нас в церкву завітали гості. Проповідник запитав, чи є бажаючі прийняти Ісуса в своє серце? До переду на покаяння виходили люди... А я стояла. За декілька хвилин до початку молитви, проповідник сказав: – Спасіння по наслідству не передається. Віра твоїх батьків тебе не спасе... Ці слова торкнулися мого серця, і тоді я вийшла і молилася молитвою покаяння. Життя після того моменту, на перший погляд, не змінилося. Все було як і раніше: ходила до школи, допомагала батькам, відвідувала служіння… Просто після того дня я уже була впевнена, що являю...

Осінній запах ловиш в свіжому повітрі, Стає все більш відчутним брак тепла, Зроста потреба в сонячному світлі, Коротшає тривалість світлового дня. Вже під ногами шелестить опале листя, Вже й встигли надоїсти затяжні дощі, Незчувся, як затихла журавлина пісня, І непомітно підійшла тривога до душі. Зажурено стоять у ряд дерева голі, Мороз безжалісно скував усе навколо, Під білим килимом гниє трава у полі, Сади, завмерши, виглядають кволо... Таке буває і життя: опале листя, забуття, Період затяжних дощів, морозів і снігів, У відчаї біжать літа, тьмяніє майбуття, Змовкає спів, звучить мелодія без слів. І ти один у полі, і виглядаєш кволо, І лютий страх паралізує розум й волю, Здається, що потрапив у огненне коло – Надмірний смуток і туга руйнує долю. Не дозволяй тяжким обставинам життя, Украсти зміст твого безцінного буття, Бо хоч під шаром снігу і гниє трава – Укрившись вірою твердою, росте озимина. Її посіяли навмисне у ту злісну пору, Незламни...

Одна християнська газета попросила мене написати свідчення. Можливо, моя історія підбадьорить когось сьогодні і покаже вихід із складної ситуації. Мене звати Неля Романовська. Я щаслива дружина і матір двох синів, співавтор музичного гурту «5-й ОКЕАН». Моя розповідь – ще одна маленька біографія великого унікального світу. Будь ти єгипетським фараоном чи домогосподаркою ХХІ століття, твоя власна історія неповторна. Я хвалитимуся своїм Господом, якому довірила життя. Щоранку сонце Його любові сходить в моєму серці. І я буквально відчуваю на смак щастя кожного прожитого дня. Для циніків скажу, що насправді категорію «щастя», можна описати. Це є мир в душі, любов, яку віддаєш і приймаєш від інших, сім`я, улюблена справа і вірні друзі, життя в надії і вірі у вічність, прорив через невдачі і стан глибокої вдячності за все це . Усе це я маю зараз. Але колись... Перші свідомі картинки, які я пригадую з дитинства – це безперервні сварки батьків. Приниження, побої, заплакана мама. Я зав...

«Люди сторонились його. А він, у вимазаному болотом одязі, ледве стоячи на ногах, чіплявся до перехожих, обливав потоком лайки. – Пліснява життя! – з огидою кидали йому у вічі» . Так розпочиналась стаття районної газети, в якій згадували якихось горе-п’яниць Олександра Булдигіна та Миколу Полякова, жителів міста Дубна. Але не про них далі йшла мова, головним об’єктом «журналістського розслідування» М. Іванчука був інший чоловік, якого теж, до речі, звали Микола. І неважливо, що до перших двох він не мав жодного відношення, адже алкоголю категорично не пив, нецензурних слів не вживав, шкідливих звичок не мав (бо був глибоко релігійною людиною) – таке порівняння навмисне вводилось для підсилення негативних емоцій у читача, щоб викликати зневагу та огиду до головного персонажа статті, Миколи Куниці. Без жодного докору сумління поставили його в один ряд з іншими, віднісши до категорії «неблагонадійних», непотрібних для суспільства. «...Булдигіни, полякові, куниці і їм подібні. – ...

Життя кожної людини є унікальним. У кожного свій шлях до пізнання Бога. Та все ж таки, життєвий досвід окремих людей вартий особливої уваги. Ще в дитинстві йому довелось зазнати переслідувань за віру, юність провести у служінні Богу, зрілість – на найвідповідальніших позиціях п’ятидесятницького братерства. А ще – пережити близько двадцяти тяжких хвороб, серед яких чотири операції, втрату свідомості, виявлення онкозахворювання, мікроінсульт. Випробуваний у всьому, прийнявши участь у благородних змаганнях, сумлінно звершуючи біг, він не полишає вірного служіння Богу, і разом із ап. Павлом стверджує: «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої». ЧАСТИНА 2. ЗАПИТАННЯ ВІД ЧИТАЧІВ: використання народних традицій (прикрашання ялинки); підготовка, критерії вибору та обрання свого наступника (старшого пресвітера області); використання зброї ...

Життя кожної людини є унікальним. У кожного свій шлях до пізнання Бога. Та все ж таки, життєвий досвід окремих людей вартий особливої уваги. Ще в дитинстві йому довелось зазнати переслідувань за віру, юність провести у служінні Богу, зрілість – на найвідповідальніших позиціях п’ятидесятницького братерства. А ще – пережити близько двадцяти тяжких хвороб, серед яких чотири операції, втрату свідомості, виявлення онкозахворювання, мікроінсульт. Випробуваний у всьому, прийнявши участь у благородних змаганнях, сумлінно звершуючи біг, він не полишає вірного служіння Богу, і разом із ап. Павлом стверджує: «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої». ЧАСТИНА 1. Біографія. Дитинство. Переслідування за віру. Шлях до єпископства. Труднощі та випробування в житті служителя. Взаємовідносини з Богом. Бачення щодо розвитку Церкви. Критика, духовна п...