Озимина
Стає все більш відчутним брак тепла,
Зроста потреба в сонячному світлі,
Коротшає тривалість світлового дня.
Вже під ногами шелестить опале листя,
Вже й встигли надоїсти затяжні дощі,
Незчувся, як затихла журавлина пісня,
І непомітно підійшла тривога до душі.
Зажурено стоять у ряд дерева голі,
Мороз безжалісно скував усе навколо,
Під білим килимом гниє трава у полі,
Сади, завмерши, виглядають кволо...
Таке буває і життя: опале листя, забуття,
Період затяжних дощів, морозів і снігів,
У відчаї біжать літа, тьмяніє майбуття,
Змовкає спів, звучить мелодія без слів.
І ти один у полі, і виглядаєш кволо,
І лютий страх паралізує розум й волю,
Здається, що потрапив у огненне коло –
Надмірний смуток і туга руйнує долю.
Не дозволяй тяжким обставинам життя,
Украсти зміст твого безцінного буття,
Бо хоч під шаром снігу і гниє трава –
Укрившись вірою твердою, росте озимина.
Її посіяли навмисне у ту злісну пору,
Незламний дух, жага життя і сила волі,
Аби була взірцем для будь-якого зору,
Рятуючи знедолені життя і людські долі.
Ще відчуватимеш в повітрі аромат весни,
Зупиняться колись холодні, затяжні дощі,
Настане день, зійдуть морози і сніги,
І ти, радіючи, прославиш Бога на землі.
Автор: Олександр Геніш, 28.01.2020
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар