Власний погляд | GENISSH

П’ятидесятники – доволі незвичайні люди. Незвичайні тим, що у їхніх зібраннях практикуються речі, які відносяться до якоїсь таємничої, надприродної сфери. Наприклад, тут можна почути, як людина молиться на мові, якої ніколи не вивчала; чи як зовсім незнайома тобі людина, розповідає таємниці твого серця; або ж дізнатися про те, що чекає тебе в майбутньому. І хоча такі речі не є самоціллю чи повсякденними явищами, проте вони все ж таки час від часу трапляються серед п’ятидесятників (подібно, як колись траплялись серед першоапостольської церкви). Працюючи над написанням книги про історію п’ятидесятництва, досить часто доводилося чути свідчення старших вірян про подібні явища. Хтось згадував моменти, коли віруючі під забороною атеїстичного керівництва збиралися на вечірні молитви, а Дух Святий через пророче слово звіщав що через годину на те місце прийдуть представники з органів влади. І поки вони приходили – віруючих уже там не було. Неабияк здивував той факт, що значна частина ві

Автори усіх віршів – старшокласники. Щоб довести авторство цих віршів слідство проводило експертизу почерків. То що ж такого написали молоді поети? Отже, декілька віршів членів рівненської української націоналістичної молодіжної організації. Час – післявоєнний період. Вірш, що був розміщений в рукописному журналі «Зоря», що випускала молодіжна організація в Рівному: «Прийде час і на вас гади, Народу свого пиявки. Ми ще на вас шнурочки поплетемо І разом з Сталіним до чорта пошлемо, Повисне з вас і Микита Хрущов, Бо він вас вчив як пити кров» В одному з віршів було написано: «Московская власть счастья не даст, большевик – это зверь, ему не верь» В'ячеслав Іванович Новак, 1928 року народження, уродженець села Деражненського району рівненської області, учень 10 класу школи №2 міста Рівне: «Народе мій, пора проснутись Час рвати кандали на руках, Хватить гнути своє тіло Жде тебе праве діло! Іди ж на вкритий квітами шлях, Хватить рабства і недолі Нехай вам

Чи завжди потрібно говорити правду? Народне прислів’я каже: Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Чи справді за будь-яких обставин варто говорити правду? Чи все, що відповідає дійсності треба озвучувати? Декілька історій про те, як правдою губили цілі міста і, навпаки, мовчанням (а інколи й брехнею) рятували життя людей. НЕ ВСЕ, ЩО ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ ТРЕБА ГОВОРИТИ Давид, втікаючи від Саула, таємно прийшов до міста Нова (1 Сам:22:7-23). Тут він зустрівся з священиком Ахімелехом, який накормив його хлібом та подарував йому раритетний меч Голіафа. За цю підтримку священик ще поплатиться… Через кілька днів Саул зібрав своїх слуг та й розпитував у них про діяльність свого ворога Давида. Тут знайшовся якийсь ідуменянин Доеґ. Він володів достовірною інформацією і хотів усіма силами догодити (вислужитися) перед Саулом. Каже: Я бачив, як Давид приходив до міста Нова, до Ахімелеха і той дав йому поживи на дорогу! Результат сказаної правди: Саул вигублює 85 священиків, а все місто

Цю зустріч пам‘ятатиму довіку, Її подарував нам Бог. Здавалося, що ми знайомі споконвіку, Та зараз час казати епілог. Ми говорили про усе на світі: Дитинство, юність, зміст життя. У спогадах дорогоцінні миті, А у серцях тривожне відчуття. Чи буде зустріч дана знову? Нехай не на землі – у небесах! Коли Господь пересіватиме полову, Якими знайде нас на терезах? Лиш думка не дає мені спокою, Що може статись так, відколи Той День зустріне нас з тобою – Ми більше не побачимось ніколи... Через щоденний тиск випробувань У небеса не всі ввійдуть. Відчувши на собі весь шквал страждань, Багато вірних відійдуть. Не зрозумівши дій Господніх, Що звершував над ними Він в житті, Чимало буде серед них незгодних, Які на Бога будуть дуже злі. Чому одних зціляв, а інших – ні? Чому одні життя пройшли у визнанні? Вітання, почесті, пісні хвали! А інші несли хрест у вигнанні... Чому одні в Ісусі зцілення знайшли, Від інших й досі чути: «Поможи»? І Бог у відповідь мов

Нелегко жилося віруючим в атеїстичні часи. Як тільки їх не називали: казали, що вони є «дармоїдами, неробами, захребетниками у трудового народу» [1]. А зовсім недавно в конфлікті довкола озера, що неподалік с. Грудки, назвали їх іновірцями, мовляв «Вони не є люди Христової Церкви» [2]. Прикро, чути подібні заяви... Несправедливо! Твою любовь подчас враждой встречали, Но больше было у тебя друзей. Во встречах с злом, в гоненьях и печалях Неслись молитвы к Господу сильней. И Бог один лишь знает, сколько горя И слез пролито у твоих детей; Собрать бы все в одно большое море - От первых до последних наших дней. Тішить те, що на стороні її завжди був Господь. Захист і помста у Нього, способів для цього – достатньо! Якось Давид, плачучи над Кусом, сином Яміна, сказав слова, які стали афоризмом: «Хто копає яму другому, сам падає в неї. Вчинене ним зло повернеться назад до нього; його насильство впаде на його власну голову» [3] (Пс.7:16,17) Чи доводилося вам переживати щос

Церква це не людська організація, не партія, де мають свої виступи, програми, цілі. Церква – це Божий інститут на землі, через який Господь здійснює Свою роботу серед людей. Відповідно, Він подбав про побудову самих зібрань, наділивши кожного із членів якимось даром. «Одному бо Духом дається слово мудрости , а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд , а іншому пророкування , а іншому розпізнавання духів , а тому різні мови , а іншому вияснення мов . А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче. Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос» . (1Кор.12:8-12) Кожен із цих дарів має своє призначення та застосування. Наявність дару не вказує на нашу духовність чи особливість, не для того вони дані, щоб над кимось панувати, або керувати кимось, а для того, щоб служити людям. Дарами наділяє Дух Святий так, як Ві