Вірші, за які авторів відправили у в'язницю

Автори усіх віршів – старшокласники. Щоб довести авторство цих віршів слідство проводило експертизу почерків. То що ж такого написали молоді поети?
Отже, декілька віршів членів рівненської української націоналістичної молодіжної організації. Час – післявоєнний період.

Вірш, що був розміщений в рукописному журналі «Зоря», що випускала молодіжна організація в Рівному:

«Прийде час і на вас гади,
Народу свого пиявки.
Ми ще на вас шнурочки поплетемо
І разом з Сталіним до чорта пошлемо,
Повисне з вас і Микита Хрущов,
Бо він вас вчив як пити кров» В одному з віршів було написано:
«Московская власть счастья не даст,
большевик – это зверь, ему не верь»

В'ячеслав Іванович Новак, 1928 року народження, уродженець села Деражненського району рівненської області, учень 10 класу школи №2 міста Рівне:

«Народе мій, пора проснутись
Час рвати кандали на руках,
Хватить гнути своє тіло
Жде тебе праве діло!
Іди ж на вкритий квітами шлях,
Хватить рабства і недолі
Нехай вам помагає час,
Вперед, до світла і свободи
За волю бій чека на нас» В іншому своєму творі В'ячеслав писав: «Свої кандали ми порвемо
Ярмо наїзників знесем,
І шлях до волі святої
По їх трупах прокладем.
Цей час настане скоро,
А тоді здригнеться рабиня Вкраїна
і кари страшної настане година» Учень СШ №2 Георгій Дмитрович Безсонов, 1930 року народження, уродженець села Малий Стидень Деражнівського району. Вірш «Заклик»: «Над дніпровським водопадом
Сумно чайка в'ється,
Україна у неволі
Як та пташка б'ється.

Над великими степами
Чорний ворон карче,
Наша ненька - Україна
У неволі плаче.

Встанем браття дорогії
На Вкраїну глянем...
Візьмем в руки по сокирі,
Сильна наша зброя
І з прапором «За Вкраїну!»
Стенемо до бою.

Звільнем нашу неньку,
Неньку - Україну
Від звіря, що впився як пиявка
І п'є кров невинну» Усіх старшокласників, членів молодіжної націоналістичної організації було заарештовано. Це Степан Куйбіда, В'ячеслав Новак, Борис Рудаков, Олександр Омельчук, Ярослав Клепач, Людмила Негребецька, Микола Негребецький, Лідія Дзівак, Георгій Безсонов, Раїса Судик, Володимир Кулій. Одним із основних звинувачень старшокласників було поширення антирадянської літератури. «Любіть неньку Україну», «Заснуло все», «Я бачив сон», «Пливе потік крові людської», «Мрія», «Народе мій» – таким були назви «антирадянських творів». Талант писати вірші і любов до вітчизни вважалося у той страшний час антирадянською пропагандою і буржуазним націоналізмом.
Названі рівненські старшокласники кінця 40-х років ХХ століття були яскравими представниками молодої генерації української інтелігенції, які любили свою країну і вболівали за її долю.

Перебуваючи у в'язниці Степан Куйбіда надіслав у Президію Ради СРСР на ім'я К. Ворошилова прохання про помилування. У листі він писав:
«Я действующее лицо, схожу с экранов демонстративной картины моей жизни, беру в руки перо и пишу рецензию на мою жизнь. Я желал невозможного, считая возможным его достичь, лбом пробить гору, шел с голыми руками на льва, ради удовольствия быть растерзанным. Я умею любить и ненавидеть. Я люблю свой народ, свою родину, и ненавижу ее врагов. Я не успел вступить в ряды ОУН, но я мечтал об этом. Я не был убийцей, но преклонялся пред ними. Я был на расстоянии от махровых националистов, но мысли и взгляды мои были с ними».

Як розцінювати таку патріотичну діяльність з погляду християнства? Чи отримають ці люди похвалу від Бога? Чи дістануть від Нього нагороду? Чи єдина нагорода для них – це пам’ять серед людей на тимчасовій землі? Як християнин, я намагаюся дивитися на ці події крізь призму Слова Божого. Історія життя старшокласників та студентів Рівного у драматичний післявоєнний період свідчить про нездоланну силу духу нашого народу. Безсумнівно, що їхні вчинки можна сміливо назвати героїчними. Однак оцінку їхньому життю та діяльності дасть сам Господь в день Суду.

«І побачив я великий білий престол і Сидячого на ньому, від лиця Котрого втекли небо і земля, і не знайшлося місця для них. І побачив я мертвих, малих і великих, що стояли перед Богом, і книги були розкриті. І інша книга була розкрита, — книга життя. І судилися мертві згідно з написаним у книгах, згідно з ділами своїми. І море віддало мертвих, що були в ньому, і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них, і судився кожний відповідно до вчинків своїх». (Об.20:11-13)

У цей момент народи всього світу, усіх історичних епох затамують свій подих і в тремтінні будуть очікувати на свій власний вирок. Жодна дрібниця, жодне слово, жодний вчинок не залишиться поза увагою Судді. Він аналізуватиме життя кожного.

Прагнучи на волю, Степан Куйбіда пізніше напише: «Я любив життя і бажав його іншим: хотів бачити правду і шукав її, але тільки не ту і не там де потрібно. В темноті, з зв'язаними очима я назавжди відрікаюсь від своїх попередніх переконань і спалюю сторінки попереднього життя».

Незалежно від того, чи будуть ці люди «достойними участи в спадщині святих у світлі» (Кол.1:12), вони достойні того, аби їх пам’ятали та шанували у цьому житті! Бо заради людей, заради благополуччя на тимчасовій землі, заради земного Царства вони віддали своє життя. Тому «люди земного Царства» зобов’язані їх пам’ятати та віддавати їм належне! «Люди Божого Царства» – теж, бо і вони користуються тими благами, за які так боролися молоді юнаки та дівчата. Як то кажуть, «кесареве кесареві, а Богові Боже»!

Реабілітовані історією у двадцяти семи томах. Книга перша. – ВАТ «Рівненська друкарня». – Рівне. - 2006 – С.468-484: [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: http://www.reabit.org.ua/files/store/Rovno1.pdf

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!