Власний погляд | GENISSH

6 липня, зранку, на місце прийшли представники виконавчої служби та громадського формування «СОМ». Зрізавши вхідні двері, службовці проникли в приміщення, в якому на той час знаходилося дві людини. Почали описувати майно, а в той час представники громадського формування «СОМ» чатували на вході. Згодом на місце приїхав сам голова фонду «Відвага» Сано Гукасян . «Чому мене не дочекалися? Чого ламали варварськи, рейдерськи? Там вони ще офіс мій описують. Я встиг, ледве вмовив, щоб дали винести документацію. Ми з адвокатами будемо оскаржувати це все діло, бо це ненормально» , – коментує Сано Гукасян. Керівниця міської виконавчої служби Наталія Іщук пояснила, що це примусове виведення і про нього керівника фонду попереджали давно. «Майно опишуть, потому вставлять двері, зачинять на ключ та віддадуть його стягувачу, тобто міськраді» , – відповіла Наталія Володимирівна. Нагадаємо, притулок, де постійно живуть 25 безхатьків, а ще стільки ж приходять туди поїсти, знаходиться у примі...

12 березня в 7:10 ранку на 92-му році життя відійшов у Вічність єпископ Камінський Микола Мартинович (1929 р.н.). Особисто з ним знайомий не був, але досліджуючи історію п’ятидесятницького руху не один раз зустрічав його ім’я. Так, наприклад, в молодості з 14-ти років він активно служив на Житомирщині, і вже у 1950-му році був обраний на служіння. Був у підпіллі, під пильним наглядом КДБ. За ним стежили, фіксуючи все у агентурну справу, яка мала назву «ПРОРОКИ». І вже через рік його та ще вісьмох осіб заарештували. При обшуку в арештованих вилучили християнську літературу і листування з керівниками «Місіонерського центру», що існував на території Рівненської області (матеріали секретної справи ви можете переглянути у книзі «В стовпі вогню та хмарі диму: з історії п’ятидесятницької Церкви). Звільнившись (1956 р.), Микола Мартинович займав керівні положення у так зв. Київському єпископаті («нелегальних» п’ятидесятників). Спецслужби часто згадували його у своїх звітах, арештовув...

12 січня 2020 року на 85-му році життя відійшов у Вічність пресвітер церкви с. Великий Мидськ Полікарп Федорович Ступницький. Є що згадати, є чому повчитися... Наче крізь туман, поринаю у далеке дитинство і хоч смутно, але пам’ятаю образ цієї людини, яка стоїть за кафедрою з Біблією в руках і скромно виголошує Слово. Його називали просто – брат Полік. Але поважали, прислухалися. Мрія, яка стала реальністю; життя, яке гідне наслідування; віра, яка успадковує вінець життя. Про основні моменти із життя Полікарпа Федоровича, а також про останні його хвилини перебування на цій землі читайте далі... Полікарп Федорович Ступницький народився 1935 року. У віці 25 років покаявся. Згодом, у 1957 році одружився. З Божою допомогою, разом з дружиною Ольгою, народили і виростили 8 дітей, 2 хлопців і 6 дівчат. На теперішній час мають 43 внуки і 29 правнуки. Все життя тяжко працювали, тримали господарство, працювали, не покладаючи рук. Полікарп Федорович упродовж 28 років ніс пасторське слу...

Минув тиждень з моменту передчасної, несподіваної для всіх, смерті нашого єпископа Віктора Дем’яновича Боришкевича. Я, наче сьогодні, пам’ятаю той ранок, коли дізнався про цю приголомшливу звістку. Якраз в цей час знаходився у відрядженні за океаном. Вмить купую білети і повертаюся додому. «Невже? Чому так сталося? Не віриться!», – впродовж всієї дороги виникали одне за одним запитання. Я знав Дем’яновича давно. Впродовж багатьох років нам доводилося тісно співпрацювати з ним в одній команді. Це була людина, у якої я навчався багатьом речам. Його принциповість, тверезість погляду, вірність та ревність в служінні, простота і прямота викликають захоплення. Доволі багато корисного і повчального ми чули під час прощальних служінь. Звісно, це далеко не все, що можна сказати про нашого єпископа. Але його тепер з нами немає… Чомусь згадуючи його життя та служіння, аналізуючи певні моменти, на пам’ять приходить текст із Писання: «І сталося по смерті Мойсея, раба Божого, і сказав Г...

В обідню пору, 2-го жовтня 2019 року, вітчизняне п’ятидесятництво сколихнула приголомшлива звістка: відійшов у Вічність єпископ Боришкевич Віктор Дем’янович. В це важко було повірити. Ще вчора він проголошував проповідь у своїй місцевій церкві, даючи настанови, підбадьорюючи і надихаючи Божий народ на працю. А сьогодні усі зрозуміли, що ця проповідь була останньою… Тривожна звістка вмить облетіла земну кулю. Десятки дзвінків, сотні повідомлень рідним та близьким із запитанням: «Чи дійсно це правда?», а також сотні і сотні співчуттів. Ця подія внесла корективи в календарні графіки багатьох служителів найвищих рівнів; з найвіддаленіших куточків землі, залишаючи важливі заплановані справи, вони направлялися на Рівненщину. Хтось із служителів в коментарях під новиною про смерть єпископа відреагував так: «Здається, з ним відходить ціла епоха…». Його церква ще довго відчуватиме цю втрату… В знак пам’яті, пропоную десять цікавих та повчальних фактів із життя єпископа. 1. Він ніколи...

Только что друзья из США сообщили печальную новость – в возрасте 66 лет, в результате длительной борьбы со страшной неизлечимой болезнью, скончался епископ нерегистрированного братства пятидесятников, 1-й заместитель старшего епископа Союза ХВЕ Америки Николай Котяков . Жизнь пройдена тропами Господними... Большая потеря для славянского братства пятидесятников. Скорбим. Предлагаем вспомнить основные моменты из жизни епископа. Николай Котяков родился в Украине в многодетной христианской семье в 1952 году. Отец, Иван Матвеевич, был пресвитером церкви в селе Николаевка, Днепропетровской области, вместе с женой Татьяной Степановной они воспитали 11 детей. В возрасте 13 лет Николай был крещен Духом Святым со знамениями иных языков, а в 17 лет заключил завет с Богом через святое водное крещение, и тогда же был избрал руководителем молодежи в поместной церкви, в селе Николаевка. С 1971 по 1973 годы проходил тяжелую службу в строительных войсках Советской Армии, в городе Харькове, ...

Мы выбираемо друзей… Средь множества людей Ищем умных, благородных Знатных и себе угодных. Возможно, имея внутри Коварные очень мечты: Достигнуть цели своей, Используя в этом друзей. И нет вокруг ни одного, Кто, не взирая ни на что, – На статус, или на лицо, – Любил бы человека все равно! Кто искал бы себе друзей Не среди властных князей, А среди бедных и злых, Худших себя, не очень умных. Сколько имеешь друзей Именье которых скромней? Которым не так, как тебе, Чья жизнь – в огне и борьбе? Мы удаляем из друзей Тех, кто меньше важней, Кто, согрешив, упадет, Невольно нас подведет. Быть может, и я согрешу, Кому то с друзей не угожу, Скажу что-то им вопреки – Будут они и тогда ли верны?.. Автор: Олександр Геніш Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. Сподобалося - ставимо Like! Поділіться з своїми друзями!

«І на їхній вулиці свято...», «Атмосфера сімейного затишку:у Житомирі для безхатченків влаштували святковий обід із колядками», – з такими заголовками розповідають про подію журналісти ТСН та деяких місцевих видань. У Житомирі на обліку 260 безхатьків. Ці люди кажуть, що під час таких свят як Різдво, коли усі збираються у сімейному колі, вони сумують чи не найбільше. Бо рідних або не мають, або ж ті їх не хочуть знати. Хоча б не надовго дати нужденним відчути, що вони не самотні, якраз і спробували благодійники. На запитання журналіста: Чому ви це робите? Відповідають просто: Щоб продемонструвати любов Божу! В одній із Євангелій читаємо: «І сталося так, що коли Ісус їв у домі Матвія, багато митників та грішників прийшло, і посідали вони за стіл разом з Ісусом і Його учнями. Побачивши те, фарисеї почали питати Ісусових учнів: «Чому ваш Учитель їсть разом із митниками та грішниками?». Почувши це, Ісус сказав: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим» (Мт. 9:10-12) «Ми дізнал...

Ми співаємо багато пісень, про зміст яких мало задумуємося. Співаємо одне, а живемо по-іншому; слова не співпадають з ділами. Мова йтиме про співчуття - співчуття до тих, хто опинився поза церковними стінами. Чимало пісень, віршів та проповідей звучить на цю тему, проте ще й досі так багато людей вражають зачерствілістю свого серця та байдужістю до чужої біди. Научи нас, Боже, состраданию Помоги людей нам понимать, Чтобы близких - тяжкие страдания За свои страданья принимать. Ты прости, когда своей небрежностью Наших ближних ранить мы могли, О, Господь, наполни душу нежностью, Чтоб мы больше людям помогли. Научи целительным сочувствием Людям радость в жизни приносить, Чтоб своим отзывчивым присутствием Мы могли поддержкой доброй быть. Помоги друзей переживаниям Близко к сердцу Боже принимать Чтобы там, где слышаться рыдания Мы могли бы искренно рыдать. ПРИКЛАДИ ІЗ ЦЕРКОВНОЇ ІСТОРІЇ На що перетворюється церковна громада, коли зникає любов один до одного...

Дорога. Тишина. Среди своих молва: Он безнадёжен. Мертв. Погиб. Но, слышите? Кричит его душа! Едва ли говоря дрожащие слова: Я ранен. Мне трудно встать. Свои ошибки больно вспоминать! О, как желал бы я родится вновь, Чтоб избежать томительных оков! Не упрекайте, что виновен я – Знаю ведь, что здесь моя вина. Мне враг напоминает каждый день И ходит вслед за мною словно тень. Уверен, если б сочетали вы те дни, Что в раскаянии проведенные они, И слезы те, которые лились из глаз Когда "Я умереть хочу" кричал не раз, – Вы б не смотрели так на жизнь мою И, может, приняли б давно в свою семью… А ныне слышу я из многих верных уст: Вот там в конце садиться, грешник, пусть... И вот к вам обращается Отец: Дети! Не говорите "Он мертвец"! Да, он упал на дно – но это не конец, Я для него держу в руке Венец! В Писании прочтите: Я миловать хочу, К погибшим душам говорю "Люблю". Чтоб знали все – его Я подниму, Рукой Своей как сына обн...