Власний погляд | GENISSH

Стрімке поширення коронавірусу сягнуло масштабів пандемії і спричинило глобальні зміни у світовій економіці, політиці, культурі. Спочатку для переважної більшості українців боротьба з хворобою носила теоретичний характер, проте день за днем нові випадки захворюваності на COVID-19 фіксувались у нових областях, регіонах, містах і селах. 26 березня хвороба досягнула одного із районів Рівненщини, а 29-го – самого Рівного. Запровадження карантину сьогодні впливає на кожного українця, в тому числі й на християн. Церква опинилась в ситуації, яка вимагає пошуку нових підходів та методів звершення служіння, переосмислення своїх проектів. Під час кризи є хороша нагода переосмислити свої цінності, пріоритети і напрямки діяльності, побути наодинці із собою, з Богом . Періодично Бог закликає кожного робити зупинку у своєму житті, аналізувати прожите життя, поправляти його: «На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для сво

Пропонуємо вашій увазі електронний варіант березневої газети «За віру Євангельську». У цьому випуску читайте: – Новини Рівненського обласного Об’єднання УЦХВЄ за березень; – Чи готовий ти зустрітися з Христом? (Геннадій Андросов); – Сповідь італійського лікаря, який опинився в епіцентрі вірусної пандемії (свідчення переосмислення життєвих цінностей); – Звернення ст. пресвітера УЦХВЄ Рівненщини у зв’язку із ситуацією поширення коронавірусу; – «Підвези медика» — християни віри євангельської на Рівненщині запустили флешмоб та закликають підвозити лікарів на роботу; – Куди ідеш, Україно? (Віктор Боришкевич); – Предупреждал ли Господь об этом? (роздуми про сьогодення); – Навчіться довіряти Богу своє життя! (Катерина Устимчук, свідчення); – Якщо це все правда... (свідчення військовослужбовця про зцілення дочки); – Християнство на карантині (Юрій Вавринюк, роздуми про суть і стан християнства); – 11 найпотужніших місць із Псалмів, щоб розсилати для підбадьорення людей під ч

Господь дозволив мені побувати на богослужіннях у місті Олександрії, що на Кіровоградщині. Про дуже цікаву подію розповів мені Саша Топінко з м. Острога Рівненської області. В 1991 році їх група проводила євангелізаційне богослужіння на центральному майдані м. Олександрії, де зібралося понад тисячу чоловік. Євангелисти проповідували про великі діла Божі, про безмежну милість Ісуса Христа, в піснях прославляли Господа. На майдані були присутні міліція та військовослужбовці. Під час богослужіння підходить до євангелистів полковник танкових військ і заявляє: – Якщо правда все те, що ви говорите, то у мене є донька, яка хворіє вже 12 років, і в яких лікарів я тільки не був, навіть у Кашпіровського був, та нічого не допомогло, помоліться за неї, і, якщо вона стане цілком здоровою, то все буде гаразд, якщо ж ні, то, виходить, що ви говорите якісь небилиці, чого не існує, тоді ми вас заарештуємо. Ось таке випробування випало на долю цієї групи. Але як казав ап. Павло: «Пізнавайте, чи

Вітаю вас! Мене звати Катя. Мені 28 років. Хочу поділитися з вами своїм свідченням, розказати про Божі благословення у своєму житті. Народилася і виросла я в християнській сім’ї. З дитинства відвідувала недільну школу, богослужіння. Завжди старалася бути прикладом для оточуючих, так як мене вчили батьки на основі Священного Писання. Оскільки народилася в християнській сім’ї, то вважала себе спасенною. Але одного разу на свято Різдва до нас в церкву завітали гості. Проповідник запитав, чи є бажаючі прийняти Ісуса в своє серце? До переду на покаяння виходили люди... А я стояла. За декілька хвилин до початку молитви, проповідник сказав: – Спасіння по наслідству не передається. Віра твоїх батьків тебе не спасе... Ці слова торкнулися мого серця, і тоді я вийшла і молилася молитвою покаяння. Життя після того моменту, на перший погляд, не змінилося. Все було як і раніше: ходила до школи, допомагала батькам, відвідувала служіння… Просто після того дня я уже була впевнена, що являю

Сегодня подавляющее число церквей во всем мире будут пустыми. Множество верующих соберутся перед экранами смотреть, как их пастор проповедует в пустом зале, на камеру. Такое впервые. Не только за период независимой Украины, такого не было в СССР. Да что там говорить, доселе такого не было нигде. Как бы полумрак покрыл землю, люди охвачены страхом, с тревогою смотрят в будущее. Каждый раз, слыша пророчества о том, что приближаются времена, когда невозможно будет собраться вместе в таком количестве, как сейчас, я подвергал их критической оценке: неужели такое возможно в современном мире? А вот и возможно! Правда, никто не догадывался, что таким образом это будет сделано. Для традиционной церкви это вызов и испытание. Реакции разные. К счастью, большинство священнослужителей проявляют в данном вопросе мудрость и рассудительность. Нет предательства у тех, кто отменил (приостановил) общие службы, но также не является проявлением героизма оставить все как есть, и дальше проводить со

Пандемія коронавірусу Covid-19 внесла корективи в життя багатьох людей і країн. Україна не стала винятком. Перші зміни деякі українці змогли відчути на собі ще 12 березня, коли уряд ухвалив рішення про введення карантину. Але починаючи з 18 березня громадяни України стали жити у цілком новій реальності – почали діяти ще більш жорсткіші умови: зачинені торгівельно-розважальні центри, театри і кінотеатри, обмеження в громадському транспорті, зачинені метро в містах-мільйонниках та зупинено міжміське та міжобласне пасажирське сполучення. Водії міських маршрутних таксі просто не зупиняються на зупинках, бо вже мають10 пасажирів в салоні. Це спричинило проблему, як дістатися до місця роботи. Дехто чекає на громадський транспорт понад годину, деякі пересідають на таксі. Проте така можливість є не у всіх. А для людей, що працюють в місті, а проживають в районі, дістатися до місця роботи взагалі немає як. Хіба власним авто, за наявності... А як бути лікарям, адже значна частина медперс

12 березня в 7:10 ранку на 92-му році життя відійшов у Вічність єпископ Камінський Микола Мартинович (1929 р.н.). Особисто з ним знайомий не був, але досліджуючи історію п’ятидесятницького руху не один раз зустрічав його ім’я. Так, наприклад, в молодості з 14-ти років він активно служив на Житомирщині, і вже у 1950-му році був обраний на служіння. Був у підпіллі, під пильним наглядом КДБ. За ним стежили, фіксуючи все у агентурну справу, яка мала назву «ПРОРОКИ». І вже через рік його та ще вісьмох осіб заарештували. При обшуку в арештованих вилучили християнську літературу і листування з керівниками «Місіонерського центру», що існував на території Рівненської області (матеріали секретної справи ви можете переглянути у книзі «В стовпі вогню та хмарі диму: з історії п’ятидесятницької Церкви). Звільнившись (1956 р.), Микола Мартинович займав керівні положення у так зв. Київському єпископаті («нелегальних» п’ятидесятників). Спецслужби часто згадували його у своїх звітах, арештовув

Звернення від імені старшого єпископа УЦХВЄ Михайла Паночка було опубліковано на офіційному сайті Союзу після зустрічі ВРЦІРО з заступником міністра охорони здоров’я. У ньому, зокрема, повідомлялося, що заборони на проведення богослужінь немає, а є лише рекомендація в обмеженні кількості людей (до 200 в одному місці, хоча місцеві органи влади можуть приймати строгіші обмеження щодо ситуації в майбутньому). З огляду на це рекомендувалось, за необхідності, проводити служіння в декілька потоків, а також відмінити уроки недільної школи, з’їздні зібрання, конференції та інші заходи перенести на пізніший термін. Подібні рекомендації були оприлюднені Рівненським Обласним Об’єднанням ХВЄ, після зустрічі з місцевими пресвітерами, яка відбулася 13 березня в м. Рівне. «Ми віримо, що Господь тримає повний контроль над ситуацією, що склалася і сильний зупинити епідемію, зберегти і благословити тих, хто звертається до Нього. Також вважаємо доцільним в таких умовах проявляти мудрість і роз