Власний погляд | GENISSH

Анотація: Стаття дає огляд формування постмодерністських змін у вітчизняному євангельському християнстві, зокрема в класичному п’ятидесятництві, де набирає силу непомітний на перший погляд процес нерозбірливої «гуманізації» і секуляризації Церкви. Автор наполягає на необхідності навернення до фундаментальних рис ідентичності, які притаманні класичному п’ятидесятництву – стремління до святості, зодягнення силою «згори», використання дарів Святого Духа, відділення від світу, орієнтованість на вічні цінності, гостре есхатологічне очікування тощо. Переглянути статтю у форматі pdf: Завантажити тут або тут Перегляд усіх статтей збірника доступний на сайті Богомыслие . Нижче публікуємо текст статті Власний погляд - GENISSH Вивчаючи історію зародження п'ятидесятницького руху та спостерігаючи за його розвитком помітно чимало змін. Молот сучасності доторкається до всього, що тільки здатне змінюватися. Не виключенням є класичне п'ятидесятництво, яке в умовах неордина

Мене обурює реакція на гріхи гомосексуалізму та лезбіянства деяких ліберальних християн. Замість того, щоб мати чітку Біблійну позицію і попереджувати суспільство про наслідки цих содомських гріхів, ці люди переводять тему в іншу площину розмови. Так, наприклад, як тільки мова заходить про відстоювання традиційних сімейних цінностей та боротьбу проти гомосексуалізму, вони тут же кидають у докір: «А що в традиційних сім’ях немає проблем?», згадують про розлучення, насильство, сирітство і т.д. Або інше. Під час програми «Право на владу» один із священників на запитання про реакцію Церкви на гріхи содомії, відповів так: «Для мене тема гей парадів чи маршів рівності – це привід говорити про гріхи більшості, адже в Святому Письмі в одному ряду стоять і одностатеві стосунки, і перелюб, і корупція, і навіть лайливі слова» . Для чого ця маніпуляція?! Невже гріх гомосексуалізму такий же самий гріх, як і лайливі слова? Далі він згадує історію про те, як до Ісуса привели жінку, зловлену на

Розпочнемо з того, що Україна, за даними світових спостережень, в питанні свободи слова відноситься до «частково вільних». Відомі українські журналісти стверджують, що свобода в Україні є, але в обмеженій кількості. Найбільше її в Інтернеті, в деяких ділових виданнях, найменше – у друкованих ЗМІ. Чим ближче до телебачення, тим її менше. В регіональних ЗМІ ситуація виглядає ще гіршою. Але в кожному разі, майже в кожному виданні або телеканалі є своя редакційна політика і є свої заборонені зони. Тепер перейдемо, власне, до теми і звернемо увагу на одну із "заборонених зон" – релігію. Раніше ми писали про те, що радіо програми християнського спрямування переміщують у нічний ефір, а на телебаченні звільняють тих, хто не погоджується з ЛГБТ ідеологією . Писали також про те, як на провідних телеканалах не висвітлюються (об’єктивно, або ж взагалі) такі масштабні заходи, як День подяки в Києві 2017 (читайте тут) , хода за сімейні цінності, яка відбулась 4 квітня 2018 року (ч

Во второй половине 70-х годов в пятидесятнической среде возникают эмиграционные настроения - борьба за право на выезд в любую некоммунистическую страну. Практически по всему Советскому Союзу, особенно в Западной Украине, собираются подписи членов общин, пишутся заявления к руководству партии с просьбой разрешить их семьям выехать за границу. Понятно, что власть не могла позволить себе пойти на такой шаг, ведь таким поступком она как бы соглашалась, что в СССР действительно существуют преследования по религиозным убеждениям, что никакой свободы совести здесь нет. Именно тогда начинается новый этап взаимоотношений органов КГБ по отношению к пятидесятникам – любой ценой подавить эмиграционные настроения, дискредитировать активных «подстрекателей» в глазах своих единоверцев. Их исключали из церквей, не допускали к проповедям, осуждали за тунеядства или антисоветскую контрреволюционную деятельность. Доставалось не только им, но и тем, кто выражал таким людям свою поддержку, оказывал