Інтерв’ю з Віктором Боришкевичом. Частина 1 / GENISSH 31.03.2019
Ще в дитинстві йому довелось зазнати переслідувань за віру, юність провести у служінні Богу, зрілість – на найвідповідальніших позиціях п’ятидесятницького братерства. А ще – пережити близько двадцяти тяжких хвороб, серед яких чотири операції, втрату свідомості, виявлення онкозахворювання, мікроінсульт.
Випробуваний у всьому, прийнявши участь у благородних змаганнях, сумлінно звершуючи біг, він не полишає вірного служіння Богу, і разом із ап. Павлом стверджує: «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої».
Аби дізнатися більше про життя служителя – про те, яким чином відбувався процес формування посудини, про небезпеки, труднощі і випробування, які довелося зустріти на шляху – ми вирішили поспілкуватися з Віктором Дем’яновичем особисто. Окремим блоком помістили запитання наших читачів.
– Вікторе Дем’яновичу, розкажіть про своє дитинство. Які моменти запам’яталися найбільше?
– Я народився і виховувався у віруючій сім’ї, батько був служителем. Відповідно, як і всі діти, ми ходили на зібрання, розказували на свята вірші, співали.
Оскільки був віруючим, або як тоді казали «сектантом», в школі занижували оцінки. Проблеми були і в технікумі – незважаючи на відмінне навчання, вкінці мене вигнали. Був такий предмет «Основи наукового атеїзму». Здаючи його, я відповідав все, як було написано у підручнику. Але тоді задавали пряме запитання: «А ви особисто як думаєте?», на що я відповідав, що вірю в Бога. Поставили двійку, а це означало, що недопущений до державних екзаменів. Зробили це з хитрістю, адже викладач сама не насмілилася поставити незадовільну оцінку.
Намагання добитися справедливості на місцях не давали результату: ані розмова батька з директором, ані звернення до Уповноваженого. Я написав дев’ять листів у різні інстанції Радянського Союзу, шість у Москву та три в Київ, додавши копію виписки оцінок (усі п’ятірки, одна четвірка і одна двійка). Вкінці-кінців, дозволили перездати, але, подумавши дві години над тим, що зі мною робити, поставили мені два досить підступні запитання: «Як ви ставитеся до такого пережитку минулого в СРСР, як релігія?» і «Доведіть безпідставність міфу про створення світу Богом». Відповів теж за підручником. Довго думали, все ніяк не могли визначитись – ставити мені двійку чи трійку, але, зрештою, поставили трійку.
Непросто було влаштуватися на роботу. Приїхавши за направленням в с. Великий Стидин, Костопільського р-ну, мені повідомили, що «немає вакантних місць». В Костопільському управлінні с/г направили в с. Дюксин. Там голова колгоспу, відразу при першій зустрічі, грізно мені сказав: «Завтра їдемо в технікум, підписуєш «комсомол» і тобі дають «червоного» диплома». «Думаю, що я й без вас це міг зробити», – відповідаю йому. Послали мене в бухгалтерію, оформили обліковцем.
– Як розвивались події далі?
– Далі була армія. Питання присяги. Нові випробування. Тут я вивчився на машиніста баштових кранів, але коли, після служби, захотів влаштуватися на роботу в Костопільський домобудівний комбінат, там, глянувши на моє прізвище, запитали: «Молитися ходиш?». Відповів, що ходжу. Кажуть: «Не приймемо». Змушений був йти шукати роботу десь інше…
– Цього року виповнюється 30 літ з моменту, як ви несете пресвітерське служіння. Окрім того більше 16 років ви звершували служіння старшого єпископа Рівненської області. Яким чином Господь покликав вас до цього особливого служіння? Чи був якийсь переломний момент в житті?
– Після армії у 1977 році, пропрацювавши рік часу на роботі крановщиком, надумав одружуватись. Прийняв водне хрещення. Був як всі християни, любив співати, починав проповідувати. Але Бог почав руйнувати мої плани. Я потрапив в лікарню. В той час Бог здійснював наді мною якусь особливу роботу. Довгий час я не міг отримати хрещення Святим Духом, хоч мої друзі вже давно це отримали, а дехто почав навіть пророкувати. І ось тоді, на ліжку хвороби, я сказав Богові так: «Виходжу з лікарні, і від Тебе нікуди не відступлюся! Я готовий зробити те, що Ти хочеш від мене».
Невдовзі знову сталася неприємність – в око потрапив кусочок скла. Дуже переживав, щоб не осліпнути. Але на одній із молитов Бог сказав: «Не хочу навести на Свою дитину ані сліпоти, ані глухоти…». І мені стало легше, тривога відійшла. Після виходу з лікарні молився про одне: «Боже, хрести мене Святим Духом». Молився вранці, в обід, ввечері, з висоти двадцятиметрового крану, під час роботи та перерви. Через місяць часу на Новорічному зібранні в Сарнах мене наповнила велика сила Божа. Відвідував ще ряд зібрань, де переживав особливі дотики Святого Духа. І ось, через декілька місяців, на молитві в Славуті, мій язик ніби переламався, і я почав молитися іншими мовами… Після того мені дуже захотілося проповідувати Євангелію. Це була перша ревність. Якраз в Талліні відбувалося пробудження, і ми з молоддю їздили туди. Подорожували всюди: по області, в Харків, Прибалтику, Закарпаття.
– З чого, власне, розпочалось ваше служіння Богові і як сталось так, що вас обрали пресвітером однієї з найбільших церков Рівненщини?
– Я дуже любив працю на духовній ниві. Спочатку співав в хорі та групах, розказував вірші, трохи регентував, активно проповідував. Навіть Бог дав, що деякий час був керівником естрадного оркестру і грав на бас-гітарі. Згодом призначили відповідальним за молитви в Золотіїві, займався з молоддю. А далі – член ревізійної комісії в церкві, член братської ради. І з чотирьох кандидатів мене було обрано на пресвітерське служіння в Церкві «Святої Трійці». Одним словом, на той час я був всюди, де потрібно було бути. Про якісь посади я зовсім не мріяв, просто проявляв активність в служінні Богові.
Правда, стосовно майбутнього служіння було два пророцтва. В с. Витків Господь сказав: «Хочу зодягти тебе в одежі священика, і допоможу в будівництві». А також у Здовбиці: «І будеш, як Ісус Навин, вести народ мій в Обітований край. Тільки будь сильний та дуже мужній. І ще раз говорю тобі: будь сильний та дуже мужній». Я їх тоді не розумів до кінця, але зберігав у своєму серці.
– Якою зараз є Церква «Святої Трійці», яку ви представляєте?
– Сьогодні церква «Святої Трійці» нараховує 1150 членів, біля 700 дітей, 300 молоді.
Існують такі напрямки служінь: Недільна школа, сестринські, музично-хорові служіння, заняття з підлітками, молодіжні, господарсько-будівельний відділ, відвідування хворих, праця в медичних установах, виправних колоніях. Минулого року 53 людини прийняли водне хрещення. Бувають вилучення, похоронні богослужіння, переїзди. Маємо 20 дияконів, ще з десяток маємо обрати. Фронт робіт доволі великий.
– Як ви можете охарактеризувати новообраного служителя?
– До цього Павло Мельник звершував служіння керівника молоді, диякона церкви, тобто з юначих літ активно був задіяний у служінні. Спостерігаючи за ним в останні роки, я бачу як Бог дає йому Своє слово, відчувається помазання на проповіді, віра, впевненість. Народ це також відчуває. Мені приємно, що поруч є такі люди, які є хорошою підтримкою, і які можуть продовжувати Божу справу.
– У своїх проповідях ви любите нагадувати про важливість п’яти пунктів в житті християнина: молитва, дослідження Божого Слова, спілкування з Божим народом, проповідь Євангелії, доброчинність. Скільки часу ви особисто вділяєте для кожного з цих пунктів? Робите це системно (за чітким графіком) чи по можливості (по натхненню)?
– Молитва не має бути формальною. Біблія каже: «Безперестанку моліться!» (1Сол.5:17). Що це є в порівнянні з кількома хвилинами молитви вранці та ввечері?.. Християнин, а особливо служитель, має бути цілими днями думками з Богом. Навіть сідаючи в машину, дякую Богові, за те що маю її; якась проблема – однозначно, до Бога; проводжаю дітей на роботу чи до школи – прошу: «Господи, благослови їх!». Молитва – це єднання з Богом.
Дослідження Божого Слова йде в кількох напрямках: проповідь, навчання в церкві, слухання проповідей інших братів, проведення семінарів. Це вимагає певної підготовки. Окрім того, досліджую Біблію за своїми особистими інтересами. Наприклад, тиждень досліджую життя апостолів Ісуса Христа, їхні повні імена, риси християнина, річки, які згадуються в Біблії (по них навіть зробив кросворд), чи гори Ізраїлю, чи якісь інші теми.
Християнин має бути товариський, завжди готовим звіщати Євангелію (найкраще, коли це робити авторитетно). Щодо доброчинності, то варто пам’ятати, що ми працюємо «аби було з чого вділити нужденному» (Еф.4:28) – чи то особисто, чи від сім’ї, чи від церкви, як служитель.
– Бог говорить до людини «багато разів і багатьма способами». Якими методами Господь говорить до служителя Церкви? (зокрема, якими говорив до вас)
– Не часто, але бачив видіння. Під час молитви Господь говорить до серця. Наприклад, була у нас одна церковна потреба, за яку я досить сильно переймався. І одного разу під час молитви у моє серце прийшло таке слово: «Чому ти розхвилювався надміру? Невже думаєш, що це твоя Церква і твої проблеми? Це Моя Церква, і Мої проблеми. І Я їх вирішу». Така відповідь принесла мені Божий мир та спокій.
Не раз Господь говорив через пророче слово. Говорив по-різному. Коли, хворіючи, я поїхав на молитву, то до мене було таке слово: «А ти зцілення своє повинен взяти сам». Таким чином Господь бажав, щоб я більше вділив уваги читанню Його слова, молитві, духовному зростанню.
Більш загальні настанови від Бога я отримую через читання Писання. А ще Господь говорить до мене через рішення братської ради, членської бесіди, поради близьких людей. Інколи просто в серце приходить якесь бажання від Бога. Є ще один метод, не зовсім приємний, – Бог говорить через звужені обставини життя.
– В одній із своїх молитов Мойсей стверджує, що переважна частина життя людини – «труд і хвороби (Пс. 90:10). Чи можете ці слова підтвердити своїм досвідом? Чому Господь допускає хвороби в житті християнина?
– Мені більш до вподоби переклад Огієнка, який каже, що все, чим може людина похвалитися в житті – це «гордощі їхні страждання й марнота» (Пс.90:10).
Хвороби також часто трапляються на шляху. За своє життя я пережив близько двадцяти серйозних хвороб, серед яких чотири операції, втрата свідомості, виявлення онкозахворювання, мікроінсульт. Не раз бував на краю між життям та смертю, лікарі розводили руками. Але щоразу Бог являв милість і піднімав мене!
Говорячи про хвороби, є ще один аспект, який треба озвучити. Важливо дотримуватися простих правил: святе життя, раціональне та здорове харчування, нормальний сон, вчасний відпочинок, певні фізичні навантаження, піднесений настрій, активний спосіб життя. Тоді багато хвороб ми зможемо оминути.
Колись проповідуючи на тему хвороб, я виокремив п’ять можливих варіантів їхнього вирішення: 1) Після молитви Церкви (молитви служителів, оливопомазання) Бог зціляє відразу; 2) Після молитви видужання приходить поступово; 3) Одужання приходить через використання медицини; 4) Воля Божа на те, щоб хвороба не покидала нас протягом певного часу або до кінця життя (2 Кор.12:9); 5) Воля Божа на те, щоб через хворобу приготувати нас до переселення.
– Хтось сказав таку фразу: «найстрашніше, коли Бог мовчить». У вашому житті був такий період?
– На мій погляд, ця фраза є умовною. Я сумніваюсь, що є така людина, яка з власного досвіду може сказати, що з нею завжди говорить Бог. Якщо Бог допускає випробування, то Він, як правило, мовчить, інакше це не було б випробуванням. Ось слова звичайної людини, до якої і я себе відношу: «А я говорив був у мирі своєму: Я не захитаюсь навіки! Господи, в ласці Своїй Ти поставив мене на горі моїх сил. Як лице Своє Ти заховав, то збентежився я» (Пс.30:6-7). Є моменти, коли нам здається, що Бог десь далеко. Не раз читаємо в Біблії: «І згадав Бог про Ноя» (Бут.8:1). Але це ж не означає, що Бог забув про Ноя. Бувають моменти, коли Господь особливо працює в нашому житті, і коли «ховає від нас Своє лице». Проте Божа людина має жити не емоціями, а вірою.
– Якось натрапив на доволі сумну статистику. Йдеться не про якусь окрему деномінацію, а про ситуацію загалом у світовому християнстві:
- 28% пасторів звільняють, або усувають від служіння;
- 33% пасторів скаржаться, що їхнє служіння «наносить пряму шкоду» їхнім сім’ям;
- 75% переживають величезні стреси, що породжують душевні страждання, занепокоєння, розгубленість, гнів, депресії, страх і відчуження.
Як ви поясните таку статистику? Чи згідні ви з нею?
– Напевно, це досить умовні цифри, адже реальну закономірність встановити неможливо. Але я не здивуюсь, бо в народі буває що хоч. Ми всі є різні – різні за характерами, за сприйняттям оточуючого світу, за реакцією на обставини. Я не розумію тих людей, які на найменші випробування реагують досить різко, гримають дверима, погрожують піти чи залишити служіння. Для мене це страшно. В житті були різні ситуації, навіть досить непрості, але в мене ніколи не з’являлася думка забратись і піти. Якщо Господь довірив тобі служіння, довірив Церкву, то має бути відповідальність. «Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить» (Iван.10:11,12).
Здача служіння, як і його прийняття, має відбуватися благочинно, помірковано. Якщо служитель за станом здоров’я або за віком не спроможний продовжувати звершувати служіння, тоді логічно, що потрібно знайти заміну і передати справу.
– В одному з досліджень, яке мало на меті дати пояснення чому саме деякі пастори залишають своє служіння, було названо три головні причини цієї проблеми: «Мало відпочинку. Немає духовної підтримки. Немає чіткого бачення». На ваш погляд, наскільки ці три речі є важливими в служінні пресвітера?
– Відпочивати треба ще вміти. Бо працювати ми трохи вміємо, а відпочивати – зовсім ні. Навіть поїхавши кудись на відпочинок, деякі християни і там умудряються наробити неприємностей (сучасні технології цьому тільки підігрують). Хтось відпочиває змінивши напрямок роботи, зайнявшись тим, що любить. Сперджен колись казав: «Запам’ятайте! Час відпочинку – це не є втрачений час. Це – правильний час!». Євангелист Марк зауважив, що й Христос дбав про відпочинок Своїх учнів: «І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте» (Мар.6:31).
Питання духовної підтримки є одним із найважчих для пресвітера.
Чітке бачення… Це одне з питань, яке останнім часом гнітить мою душу. Якось на Поліссі в одному зібрання я задав людям запитання: «Хто з вас впевнений у спасінні?». Далеко не всі підняли руки. Плачевна ситуація... Деякі навіть вкінці зібрання не можуть пригадати про що проповідував перший брат. Душа болить за те, що у деяких церквах бачення зводиться до наступного: піти на зібрання, послухати проповідь, не пити, не курити, не чинити блуд, не красти, не вбивати. І ці «не» можна продовжувати… Немає ініціативності до добрих діл, до ревності і запалу до служіння, до пізнання Бога, до духовного зростання.
З пресвітером Бог має справу частіше за все. В об’явленні, адресуючи Своє послання до семи церков, Він звертається до служителя: «До Ангела [… ] Церкви напиши…» (Об.2:1,12,18). У 103-му псалмі написано: «Він дороги Свої об'явив був Мойсеєві, діла Свої дітям ізраїлевим» (Пс.103:7). Бог відкриває служителю Свої дороги, шляхи, напрямки, бачення, а результат Божих дій бачить уся Церква. Тому, отримавши бачення, служитель повинен його просувати далі, впроваджувати у церкву, утверджувати на братських радах.
– Як саме ви відпочиваєте?
– Душа відпочиває, коли проповідуєш, співаєш, молишся, сповняєшся Святим Духом. Найкращий відпочинок – в колі сім’ї. Ти знаєш, що ці люди точне тебе люблять. Як писав ап. Павло, «кожна людина неправдива» (Рим.3:4), непостійна, хитка та слабка. Буває, з’їжджу у своє рідне село, на батьківщину, згадаю дитинство. Природа, ліс, озеро, буває, рибалка, активний відпочинок – це все прекрасно.
– Чи відчуваєте духовну підтримку зі сторони? Чи є певні люди у вашому оточенні, з якими ви ділитеся найбільш сокровенними, особистими проблемами, молитеся разом з ними, запитуєте їхньої поради?
– Життя настільки складне, що, на мою думку, Бог посилає на певний час певних людей, і не одних тих самих. Хтось сказав: «Добре мати багато друзів, а ще краще – одного надійного». Якщо такі вірні люди є, порадники, то це добре. Але й вони змінюються. Тил має бути забезпечений, і ним, в першу чергу, є сім’я. Доволі рідко служителю доводиться чути слова підтримки, більше – критики та нарікань.
– Чи є у вас чітке бачення, яким шляхом зараз має рухатися Церква?
– Основана задача – як добратися до людського серця, щоб був Божий страх, щоб в серці була жива віра, а не релігійність. В основі наших думок, бачення, орієнтирів має бути Боже Слово. Потрібно закликати людей до активного християнського життя. І пам’ятати про три головні речі: освячення, прославлення Господа і проголошення Євангелії. Христос сказав: «Моє Царство не із світу цього» (Iван.18:36), а отже цілком логічними є поради: «коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол.3:1-2). А звідси і напрямок життя та служіння.
– Матеріальне забезпечення служителя. Біблійний погляд. Ситуація в братерстві. Ваше ставлення.
– Процитую два місця із Слова Божого: «вартий робітник своєї поживи» (Матв.10:10) та «Не в'яжи рота волові, що молотить» (1Кор.9:9). Я вважаю, що у великих церквах хоча б один пресвітер має бути звільнений від роботи і бути на церковному забезпеченні. «Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1Кор.9:14,15). «А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим» (Гал.6:6,7). Практика показує, що у церквах з кількістю членів понад двісті, доречно було б вирішити питання матеріального забезпечення служителя. З іншої сторони, це питання вимагає індивідуального підходу, з врахуванням спроможності церкви, обов’язків та можливостей служителя (якщо його діяльність полягає лише у тому, щоб сказати в церкві проповідь, то, очевидно, що цього робити не потрібно).
– Чи були у вас такі моменти, коли, через надмірний тиск випробувань хотілося залишити служіння? Як вийшли з такого стану?
– Страх перед Богом і відповідальність за справу, за народ Божий, завжди були сильнішими, аніж допустити таку думку. Лідер має бути сміливим і відважним, і передавати ці риси своїм наступникам.
– Чи можете пригадати моменти із життя, коли Бог кликав вас до якоїсь справи, але рухаючись в цьому напрямку ви дедалі більше зустрічали труднощів/нерозуміння з боку оточуючих?
– Сьогодні часи змінилися. Якщо колись зі сторони влади перешкоджали щось робити, то сьогодні, навпаки, кличуть до праці, відкривають перед тобою усі двері, допомагають. Але вистачає і тих, які будуть закидати у твою сторону різні звинувачення, насміхатимуться. Навіть виконання обов’язків в церкві – це вже широкий фронт робіт, на шляху виконання яких, однозначно, відчуватимеш труднощі чи нерозуміння з боку оточуючих. А що вже казати за ініціативи?.. Якщо служителю приходить від Бога якесь бажання, ідея, то її треба впроваджувати у серця народу – періодично, наполегливо. Думаю, що подібно було і буде завжди, потрібно працювати.
– Як реагувати на критику та безпідставні звинувачення у свій адрес?
– Відповім словами відомого поета: «Веленью Божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца, Хвалу и клевету приемли равнодушно, И не оспоривай глупца». Якщо Христос молився «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять», то і нам належить так молитися. Прощати навіть і тоді, коли свідомо заподіюють шкоду, коли «знають, що чинять». А деколи зробити вигляд, що нічого не почув, не побачив, не прочитав. Буває, і похвальні слова прозвучать, але тоді усвідомлюєш, хто ти перед Богом, та й не чіпляється до тебе нічого.
– До речі, у вас були вороги – люди, які бажали вам зла, падіння?
– Слово «вороги» є умовним. Можуть виникати непорозуміння, ми можемо мати до тієї чи іншої людини якісь претензії, але коли стоїть питання спасіння, то ці речі є неважливими, ними потрібно нехтувати. У небі буде багато наших «неприятелів», з ними ми будемо разом проводити вічність.
– Графік/розпорядок звичайного буденного дня пресвітера/єпископа. Скільки загалом годин на добу у вас забирає пресвітерське служіння?
– Якщо говорити про обов’язки в церкві, то це контроль фінансового служіння, відповідальність за господарство і будівництво, організація богослужінь, бесід, зустрічей, прийняття гостей, похоронні служіння, заручини, шлюби, підготовка до водного хрещення, відвідини інших церков, членські бесіди, особистий прийом членів, служіння спомину смерті Ісуса Христа тощо.
Якщо перерахувати обов’язки служіння старшого єпископа області, які я звершував до недавнього часу, то їх буде значно більше. Щороку у мене було 140-160 виїздів, зустріч з владою. І при цьому паралельно звершував служіння у нашій помісній церкві. Є обов’язки, які прописані у регламенті (наприклад, в понеділок до обіду прийом у церкві, у вівторок, середу – в канцелярії, у четвер – в церкві). Кожний вечір завантажений, а в неділю доводилось і доводиться працювати «у дві зміни».
– Якою є реакція дружини на таку зайнятість?
– Дуже часто після опівночі вона телефонує мені з одним запитанням: «Де ти?». І якщо чує, що я тільки виїжджаю чи ще десь на зустрічі у якійсь віддаленій місцевості, тоді, як правило, у відповідь я чую: «Нижні двері відкриті, май на увазі». Це означало, що вона вже буде лягати спати…
Загалом, вона витримала не менше випробувань, аніж я. Бог дав мені дружину, яка юність провела зі мною в духовній праці, і впродовж всього життя була надійною підтримкою та опорою для мене. Я вдячний за неї Богові!
– Що змінилося з того часу, як ви перестали звершувати служіння старшого пресвітера Рівненської області?
– З’явилось більше часу для праці у церкві, для сім’ї. Також Бог зміцнив моє здоров’я, зникло багато додаткових обов’язків.
– Якби в житті у вас була можливість змінити одну річ, що ви обрали б? Про що жалкуєте?
– Нічого. Адже, якби щось змінив, то все могло б піти ще на гірше. Ми не знаємо, в якому напрямку розвивалось би наше життя, якби змінити ту чи іншу річ.
– Що ви порадили б робити служителю, який переживає духовну кризу/труднощі/тяжкі випробування?
– Більше спілкуватися з людьми, які тебе розуміють, які люблять тебе таким, як ти є. Віддатися у руки Господні, доручити свій тягар/потребу Йому. А перед цим, із щирою молитвою, привести своє життя в порядок до дрібниць.
– Окрім пресвітерського та єпископського служіння ви написали ще декілька книг. Які це книги? Що вас спонукало їх написати? Чи є в планах видати ще якусь?
– Перша книга має назву «Слово Твоє – світильник». Планував написати брошуру для підготовки кандидатів до водного хрещення, але, пропрацювавши три роки, вийшла книга обсягом 478 сторінок. У ній досить систематично і доступно розкриті понад сорок тем, які необхідно знати кожному християнину.
Після одного заняття в місії «Добрий самарянин», до мене підійшла студентка із Одеської області і запропонувала набрати на комп’ютері усі мої рукописні конспекти, які я використовував під час викладання гомілетики. Після цього, я побачив, що мені залишилось лише все укомплектувати, трошки доповнити і вийшла б непогана книга. Так з’явилась друга книга – «Проповідник і його проповідь»
Щодо планів на майбутнє у цьому напрямку, то я написав вже більше 600 заголовків-пунктів свого минулого: 200 пунктів з дитячого життя, 150 – з юначого, 150 – з сімейного і 150 пунктів за період церковного та обласного служіння. Планую все це записати у вигляді розповіді на відео, зробити такий собі біографічний документальний фільм, в основу якого будуть покладені реальні події з мого особистого життя.
– Окрім Біблії, які книги ви ще читаєте і змогли б порекомендувати іншим?
– Біблія з симфонією, Біблійний словник Нюстрема, інші довідкові та енциклопедичні матеріали. Люблю читати Сперджена, Вільгельма Буша («Иисус – наша судьба», «Приди домой»), Ніка Вуйчича (якраз читаю його останній бестселер), Дерека Прінса, Ерла Штегена, Василя Боєчка та інших.
Див. також: Проект у чверть мільйона гривень: світ побачила книга про історію п’ятидесятницького руху
– Чи змогли б пригадати хоч одну історію, яка демонструє дію книги на життя людини?
– Читав книжку Освальда Сміта «Проблема місій», і Господь по-особливому торкнувся мого серця. Я одразу зібрав всю свою сім’ю і кажу: «Діти, жінко, Бог до мене заговорив!». Вони запитують: «Тату, кажи, що треба, кажи, що робимо?». Впродовж трьох років ми вирішили фінансово підтримувати три сім’ї місіонерів. Адже питання місіонерства, як писав Освальд Сміт, – це основне питання життя церкви.
– Вірш з Біблії, який найкраще передає теперішній ваш стан, ваші роздуми чи прагнення
– «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої» (Дiї.20:24)
– Плани на найближчі роки
– Продовжувати нести довірене служіння пресвітера (скільки ще дозволить Господь), а потім гідно передати його молодим людям, які понесуть цей факел далі.
Маю бажання проповідувати в церквах; бути корисним для тих, хто потребує моєї підтримки чи поради, дбати про сім’ю і своє здоров’я, про господарство; здійснити ряд місіонерських поїздок на схід та у Європу. Мрію ще в котрий раз побувати в Ізраїлі, якщо Господь дозволить, – в США (бо там велика наша рідня) та хоч би раз побувати в Канаді.
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в
Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в
Telegram!
Коментарі
Дописати коментар