#51 Чи є у тебе бажання служити?

«Ісус, знаючи, що все віддав Отець до рук Його, і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить, встав від вечері, зняв верхній одяг і, взявши рушник, підперезав Себе; потім налив води в умивальницю і почав омивати ноги учням і обтирати рушником, яким був підперезаний» (Ів.13:3-5,12-17)

Поведінка Ісуса не вкладається в звичаї ані того часу, ані тим більше нашого. У світі діє такий принцип: менший і слабший завжди служить більшому і сильнішому, бідніший – багатшому. Чим більше у тебе знання, що ти хтось, великий і сильний, тим дальше ти від того, щоб служити. Ми читаємо парадоксальну річ: «Ісус, знаючи, що все віддав Отець до рук Його, і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить» починає служити. Якби якийсь раб чи слуга раптом дізнався що йому до рук дана безмежна влада, і що за ним стоїть Бог, він тут же проголосив би себе паном. Йому б прислуговували... Знання що ти велика людина і що можеш все, і що Бог на твоїй стороні, має спонукати і нас до служіння.

У світі термін «служитель» (міністр) вже давно перестав відповідати своєму значенню. Зараз воно виглядає як ніколи іронічно: ми бачимо слуг народу, які слугами геть не є. Ми також слово служитель вже сприймаємо як певний титул, посаду, підвищення. Коли кажуть, що когось поставили на служіння, то в нас зразу асоціація, що когось призначили на якийсь високий титул.

Тим не менше, щоб царювати в небесах, на землі ми маємо служити.

А кому служити? Всі скажуть: Богу. Служити Богу приємно, служити Богу престижно. Однак служіння Богу часто означає служіння людям. І тут починаються всілякі проблеми.

Що заважає служити?

Погляди в сторону. Я помітив, що саме це стало причиною зупинки служіння багатьох, чи принаймні сповільнило їхнє служіння. Що я маю на увазі? «І, сказавши це, Він говорить йому: «Іди за Мною». Петро ж, обернувшись, бачить, що вслід іде учень, якого любив Ісус... Побачивши його, Петро говорить Ісусу: «Господи, а він що?» (Ів.21:20-21)

Не Бог є причиною нашої зупинки, не в Богові ми розчаровуємось, не в Богові спокушуємось – в людях, в ближніх. Скільки разів нам завдавали болю вчинки інших, скільки разів ми розчаровувались в віруючи людях, в церкві...

Згадайте про Ноя, який робив Божу справу, виглядаючи в очах інших посміховиськом; про Єздру, який будував храм, не дивлячись на перешкоди ворогів. Не дивімося ані на людей, ані на обставини – служімо Ісусу! На Ісуса дивімося!

Заважає служити егоїзм. А по-іншому: бажання бути першим. В серці істинного християнина не має бути деспотизму, егоїзму, бажання панувати, воювати зі своїм братом «до останнього». Християнин готовий втратити своє, тільки не змагатися за владу.

В одного чоловіка запитали, ким би він бажав бути: другим у Римі чи першим в своєму селі? Відповідь була чесною: «Для мене приємніше бути першим в селі, ніж другим в столиці».

Є люди, які ніколи не згідні бути другими. Вони не терплять конкуренції. Хай над двома людьми, але їх постав лідерами, бо інакше не схочуть служити.

«Ісус же, покликавши їх, сказав: «Ви знаєте, що правителі народів панують над ними та вельможі володарюють ними. Проте у вас нехай буде не так; але якщо хто захоче у вас стати великим — нехай буде вам слугою, і якщо хто захоче у вас бути першим — нехай буде вашим рабом. Так само й Син Людський прийшов не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й віддати душу Свою як викуп за багатьох» (Мт.20:25-28)

Заважає служити гріх. «Ніхто не може служити двом панам: тому що або одного буде ненавидіти, а другого любитиме, або до одного виявлятиме прихильність, а іншого зневажатиме» (Мт.6:24)

В цій алегорії Христос показує, що існують два різні світи, два протилежні Царства. Ці Царства мають протилежні цілі. В людини, яка служить і має гріхи, завжди буде внутрішній конфлікт. Гріх гальмуватиме. Не говорячи вже про те, що гріх розділяє людину з Богом – з Богом, від якого ми черпаємо силу, натхнення, любов для служіння.

Давайте подивимось на Ісуса і обновимось в бажанні служити – безкорисливо, інколи в приниженні. Робити добро навіть людям, які недоброзичливі до вас. Бо якщо Христос омив ноги своєму зраднику, то чи не належить і нам любити усіх?

Як часто, навіть в церквах, виникають неприємності через те, що комусь не дали того місця, яке він хотів… Як часто ми ображаємося, коли не віддали належні нам почесті... У всіх сферах життя жага першенства і небажання підкорятися порушують порядок речей. Гравця тільки один раз не допустили до гри, і він вже не бажає більше грати.

Кожен раз, коли нам хочеться думати про свої достоїнства, авторитет і положення, давайте згадаємо Сина Божого, підперезаного рушником, на колінах у ніг своїх учнів.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!