#22 Вогонь, що має горіти

Ми часто співаємо і молимось про те, щоб в нашому серці загорівся вогонь. «Палай вогонь, завжди палай! Хай спалахнуть усі холоднії серця». Розуміємо, що це образне мовлення. А що буквально ми маємо на увазі під цим вогнем? Який вогонь просимо запалати Бога у наших серцях?

Вогонь – це страшна неконтрольована стихія; коли він запалюється, його неможливо загасити.

Тим не менше, в серці кожного християнина, після покаяння має з’явитися один вогонь, який ніколи не повинен погаснути. Через цей вогонь ми часто будемо обпечені, будемо мати багато проблем в житті…

В Єв. Ів.1:35-51 ми читаємо про навернення перших учнів Ісуса – Івана, Андрія, Петра, Пилипа, Нафанаїла.

Іван Хреститель – перший, хто свідкував про Ісуса. Двоє його учнів, почувши це, загорілися бажанням йти за Христом. Спочатку їм було цікаво де він живе. Але коли випала нагода провести з Ісусом день, вони зрозуміли, що Христос – Месія.

Андрій швидко знаходить свого брата Симона і ділиться своїм відкриттям.

Христос знаходить Пилипа. З Пилипом теж щось відбувається, йому кортить поділитися з кимось ще цією чудовою новиною! Він знаходить Нафанаїла. І ще одна душа отримує спасіння.

Перегортаємо декілька сторінок Євангелії і в 4-му розділі читаємо про жінку із Самарії, яка впізнавши в Ісусі Месію, Спасителя, кидає свої справи і чимдуж мчиться у своє село, аби розповісти про своє відкриття іншим. «Ідіть, побачите Людину, Яка сказала мені все, що я зробила! Може, це Христос?» (Ів.4:29).

Ніхто цим людям не казав, що треба йти свідчити – це бажання було у них саме собою. Одному Христос сказав: не розповідай поки. Та він не зміг, пішов і всім почав свідчити.

А як у нас? Має бути так же само! Це природне явище – спасенним людям свідчити неспасенним.

Ваш і мій досвід каже, що при покаянні, або при хрещенні духовному, в серці загорається цей вогонь. І нам хочеться говорити іншим про те, що відкрилось нам. І якщо стається так, що хтось за наше свідчення нас обізвав, ми все рівно продовжуємо говорити про Ісуса. Бо не можемо інакше…

А сьогодні як? Не горимо тим? Навряд чи ви почуєте, що молодь рветься проповідувати, роздавати газети, запрошувати в зібрання. Навіть поїхати в іншу церкву далеко не у всіх є бажання. Це буде залежати від того чим їдемо, що то за церква, скільки там людей, іншої молоді і т.д. А це бажання має бути таким же природнім, як бажання поїхати на шашлики, чи на річку.

Та можливо не всі з молоді пережили ще зустріч з Христом. Але як бути з тими людьми, в серцях яких колись загорівся вогонь свідчити про Ісуса, а зараз серця охололи? Яке їм оправдання? Не варто чекати активності від дітей, якщо самі батьки не є активними.

Єремія ділиться своїм досвідом: «І подумав я: «Не буду про Нього згадувати і не буду більше говорити в Ім’я Його»; і було в серці моєму, ніби вогонь палючий, замкнений у кістках моїх, і я стомився, утримуючи його, та більше не міг!» (Єр.20:9)

Насправді, цей вогонь може погаснути. На перших порах буде палити кістки, судитиме сумління, втікатиме сон… А далі все нормалізується, життя заспокоїться. Але так не має бути…

Як же запалитися цим вогнем знову? Це питання, над яким треба подумати. Треба подумати над питанням: чому так масово в християн в нинішній час охолоджуються серця, пропадає ревність? Чому ми більше дбаємо про власний комфорт, аніж про спасіння душ, що гинуть?

Погляньте на свій стан, з позиції апостолів: за рік нікому не засвідчити? Ні разу в житті не привести з собою друга в зібрання? В щоденних молитвах жодного слова про спасіння ближніх? Яка біднота! Це не здорове християнство…

З чого ж почати? Полюбити Ісуса, наблизитися до Нього, пережити оновлення. Бо лише серце, яке горить Ісусом про Ісуса буде розказувати іншим. Досліджувати Євангелію, бо лише розум, який досліджує Євангелію, буде ділитися нею з іншими.

Останні слова Ісуса своїм учням: «Коли підете по всьому світу, сповістіть Євангеліє всьому творінню! Хто увірує і буде хрещений, — спасенний буде, а хто не увірує, — буде осуджений. Тих же, хто увірує, супроводжуватимуть такі знамення: в Ім’я Моє виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; братимуть змій; і коли щось смертоносне вип’ють, не пошкодить їм; на хворих покладуть руки — і вони будуть здорові» (Мр.16:15-18)

Коли підете по своїх домівках, на роботу чи навчання… сповістіть Євангелію своїм ближнім.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!