В УЦХВЄ прийняли постанову, яку департамент освіти назвав історичною

Постанова стосується матеріального служіння, десятини та фінансового забезпечення пасторів.

Коротко про зміни. Якщо раніше модель фінансування Головного Офісу в Києві полягала в розрахунку 1 грн з одного члена церкви в місяць та одноразовий збір на День братерства, а фінансування обласних Офісів – це 5-10 грн з одного члена (є й більше, це залежить від рішення області), то нині вирішили запровадити фінансування центрального Офісу і офісів обласних об’єднань за принципом «10:10:10» (принцип десятин). Адже попередня модель «не скрізь працює і не забезпечує наявних потреб». Суть нового принципу: члени жертвують 10% у церкву, церква – 10% в область, область – 10% в столицю.

Також на засіданні комітету розглядалося питання фінансових гарантій пасторів, у тому числі при виході на пенсію. Так історично склалося, що служителі п’ятидесятницьких церков працювали не за зарплату, переважно так є і донині у більшості церков. Але це питання давно вже назрівало для вирішення, бо, наприклад, в інших євангельських Об’єднаннях воно вже унормовано.

Отож, комітет заслухав Директора Асамблей Божих США в Україні про можливості створення незалежних пенсійних та інвестиційних фондів. Тема викликала жваву дискусію, яка закінчилася прийняття Постанови Комітету УЦХВЄ. У документі затверджено три пріоритетних напрямки:

1) пасторам активно навчати вірян вчення про десятину та власним прикладом залучати людей до цього фінансового служіння;

2) кожна церква має скласти бюджет на рік та проінформувати про нього членів громади;

3) старші пресвітери обласних об’єднань зобов’язуються провести роботу щодо забезпечення пасторів церков області достойним фінансовим забезпеченням.

Ніби й хороше рішення. Бо втілення такої постанови дасть змогу підтримати служителів (особливо тих, хто працює на повну зайнятість), і відкрити багато нових проектів, котрі працюватимуть для Божої слави в Україні. Є багато церков, де зовсім не ведеться зовнішня робота, місіонерство на нульовому рівні. Натомість місіонери та активні працівники різних служінь ледве рухають Божу справу. Не працюєте самі – дайте хоч гроші, нехай інші працюють!

Але є дещо, що може насторожувати. Наприклад, ініціатори такого рішення вважають, що вищезгаданий принцип «зможе зробити більш привабливим пасторське служіння для молодого покоління». Якщо не вабить Господь, то заохотить срібло? Тут дійсно є небезпека, яка може настати не відразу, а згодом. Окрім пастора є ще багато інших людей, які виконують те чи інше служіння в церкві. Чи не захочуть і вони «матеріальної підтримки»?

Якось зустрівся з таким, що в церкві (не називатиму конфесії) за проповідь платять гроші. І пастор розповідає, що не розуміє людей, які не хочуть жертвувати на це, мовляв, підготувати проповідь – це ж чийсь потрачений час і зусилля; вам служать – послужіть і проповіднику.

Питання фінансового забезпечення служителя дискусійне, про це поговоримо десь окремо. Достойний працівник своєї нагороди, варто шанувати тих, хто працює у Господі. Але спостерігаю небезпечну тенденцію: сучасний світ формує в поколінні сучасних служителів інше мислення, інші категорії сприйняття служіння. Вона ще не так яскраво виражена, однак...

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!