В Сакраменто відбувся саміт: «Аналіз харизматичного руху на пострадянському просторі». Блок 1

Шевченко розпочавши Саміт, акцентував увагу на тому, що будь-яке досконале, повне, істинне вчення про Бога в устах і розумі людини є недосконалим, частковим. Навіть ті люди, які були інструментом в руках Божих для благородної справи, допускали деякі відхилення у поглядах на ті чи інші духовні питання (Жан Кальвін, Мартін Лютер і т.д.). Тому, нема жодної людини, жодної конфесії, яка володіла б абсолютно правильним знанням про Бога. Разом з тим, Шевченко зауважив, що слова, сказані колись людиною можуть проростати в наступних поколіннях, а тому кожний служитель несе відповідальність перед Богом за свої слова.

Три цілі, які ставилися під час саміту:
- Відрізнити людські передання від божественної істини. Шукати єдності шляхом повернення до євангельського вчення, а не шляхом компромісу;
- Вивити хибні доктрини в середовищі сучасної Церкви, щоб захистити її від лжевчень;
- Назвати єретичні вчення, а також їхніх лідерів, щоб застерегти інших.

Блок 1. Передісторія, або як все починалося

Були озвучені ряд запитань, які стосувалися харизматичного руху. Для відповіді на них кожному із учасників відводилось 7 хвилин.

Алєксей Ледяєв (старший пастор «Нового покоління», один з лідерів харизматичного руху на пострадянському просторі) вважає харизматичний рух таким, що походив від Бога. Його виникнення пов’язує із крахом Радянської держави, а також із крахом «релігійних обмежень». Лєдяєв намагався намалювати схему богопізнання своєї родини (православ’я --> баптизм --> п’ятидесятництво --> харизматія), підкреслюючи, що відкриття нових істин щоразу викликало конфронтацію.

Для Віктора Судакова (пастора церкви «Нове життя», Єкатиренбург, Росія) харизматичний рух почався з людини, яка сиділа в даний момент поряд з ним – Алєксєя Лєдяєва. Говорив він це зі сміхом, похваляючи свого колегу. Про яку критику харизматичного руху може йти мова? Судаков і сам про це сказав жартома. Виріс він в «нормальній», тобто невіруючій сім’ї… Оці його легковажні жарти і часті «підстьобування» класичних п’ятидесятників сформували у мене негативне відношення до цієї особи. Ну, наприклад, одразу після цього Судаков зазначає, що покаявся він в п’ятидесятницькій церкві (а тепер, бач, вирішив стати харизматом), та не тільки він – син самого пресвітера п’ятидесятницької церкви теж став харизматом і… теж сидить недалеко від нього – в першому ряді залу. Короче, наіграно було все в п’ятидесятницькій церкві, не було простоти і щирості. А церква була непроста – «нереєстрована»! Лєдяєв все похлопує час від часу і дякує йому. Вже половину часу використав, а й далі продовжує хвалити Лєдяєва... Назвати відмінність між харизматами і п’ятидесятниками Судакову було складно, адже спочатку треба розібратися чим відрізняються харизмати від харизматів. Якщо називати харизматичний рух таким, що походив не від Бога, то на думку Віктора, вся історія християнства також буде не від Бога, бо те що відбулося між п’ятидесятниками і харизматами – це міні модель всього того, що відбувалося впродовж всієї історії церкви.

Сергій Козлов (пастор церкви «Істина», Ванкувер, США) познайомився з харизматичним рухом в підлітковому віці. Мав на увазі він «Талінське пробудження». Так, це був сильний рух, хоч і викликав певні дискусії. Але тоді ще таких слів як «харизмати» він не чув (та й талінський рух – це дещо інше). Харизматичний рух почав створювати свою форму. Але для Козлова форма немає значення – аби був зміст. Він також визнав, що у харизматичному русі багато «розмитих берегів».

Віктор Павловський (єпископ церкви ХВЄ Молдови) зачитав заздалегідь сформовану промову, чому він п’ятидесятник (тому, що пережив П’ятидесятницю). У промові наводилась коротенька інформація про передісторію харизматичного руху. Віктор Павловський підкреслив, що консервативні п’ятидесятницькі церкви не тільки зберегли своє існування, але й виросли в кількості і продовжують рости (незважаючи на те, що їй «пророкували» смерть, скору загибель, адже вона «законсервувала» себе). Для Віктора консервативна церква – це та, що безкомпромісно зберегла відданість абсолютним стандартам священного Писання; церква, як не прагне до адаптації сучасного світу, але, навпаки, через святе життя веде людей до пізнання Божої правди.

«Чи був харизматичний рух від Бога? Однозначно сказати «так» чи «ні» – це справа і досвід кожного. Знаю тільки те, що нічого не може статися без волі Бога. Але сказати, що у всьому була воля Божа означає втекти і сховатися від відповідальності», – зачитав Віктор Павловський у своєму зверненні. Для аналогії він навів одну історію, в якій прозвучала думка про «позашлюбну дитину», народжену в результаті гріховного акту, загравання з гріхом, непокори. Але не важливо, як дитина народилася, важливо як вона буде зростати і як буде виховуватися.

«Як я можу сказати, що все було від Бога, коли я знаю що говорилося на початку 90-х рр. на Президії Об’єднаного Союзу ХВЄ в Москві, коли приїхали харизматичні лідери з Заходу, і як було зроблено в кінцевому результаті? Це було не правильно! Не чесно! Тому і відбулася ця реакція. Я не хочу про це говорити. Бо це зараз не принесе ніякої користі. Але факт залишається фактом: щось родилося, але неправильно. Не один раз старші служителі в той час піднімали питання: що робити, була не одна спроба десь на місцях вчинити за висловлюванням «не викидати дитину разом з брудною водою», її можна було прихистити, помити, обігріти. Але біда в тому, що ця дитина відразу народилася вже всезнаючим підлітком, котрий надумав про себе і поставив себе вище всіх інших. Ось чому ми маємо те, що маємо. Буде правильним дивитися не на те, що було, а на те, що можна поправити, змінити, щоб в правильне русло направити наступне покоління», – продовжував єпископ Союзу ХВЄ.

Перевагами харизматичного руху Віктор називає те, що він навчив людей жертвувати і залучати в служіння молодих, а недоліками – нестабільність і текучість. Зауважив він і про поклоніння, адже тут є і позитивна сторона (власне сама практика поклоніння у співі), і негативна (втрата благоговіння, вседозволеність).

Після виступу чотирьох учасників, Шевченко задав запитання про розділення, чи є це явище нормальним? Алєксей Лєдяєв вважає, що розділення це природна річ, яка виникає завжди, коли виникає щось нове. Віктор Павловський, натомість, бачить в цьому розділенні свідомі вчинки харизматичних лідерів, які провокували його (наприклад, оці поділи на «мертвих» і «живих»).

Лєдяєв і Судаков визнали, що з обох сторін були як Божі, так і людські прояви.

Зауважу ще одне. Шевченко запитав у Лєдяєва: Харизматичний рух приніс користь чи шкоду всьому Тілу? Чи Церква все ж таки більше постраждала?
«Я вважаю, що ми просунулись набагато вперед», – відповів Лєдяєв.
«Ну, це ви говорите про себе», – перебив Шевченко, – А я говорю про всю Церкву.
І аргумент, який навів Лєдяєв, є справедливий. Він зауважив, що сьогодні багато баптистських і п’ятидесятницьких церков беруть на озброєння відкриття з харизматичного руху. Загортають їх в інші фантики, використовують ті ж прийоми, залишаючись, начебто, по ту сторону барикад. Так, друзі, на жаль, це є проблема сучасного п’ятидесятницького руху. Ми перейняли чимало негативного, небіблійного з руху харизматичного.

Закінчимо добрим словом про харизматичний рух. Активна участь в суспільстві, в політиці – це теж запозичено в харизматів...

Такі ось справи. Закінчився тільки перший блок саміту. Далі буде. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!