Найстрашніше, коли Бог мовчить

«А хіба Бог говорить?» – з посмішкою запитаєте ви. Авжеж! Відкриваючи Біблію, вже в першому розділі кн. Буття ми помічаємо, що вислів «І сказав Бог» зустрічається аж десять разів!

Бог говорить! Він цікавиться життям Авеля (Бут. 4:9), дає поради Каїну (Бут. 4:7), висловлює своє невдоволення гріховними діями «людських синів» (Бут. 6:3), жалкує що створив людину (Бут. 6:6), попереджує про небезпеку Ноя (Бут. 6:13) та вказує йому на вихід із неї (Бут. 6:14-16).

П'ятидесятники вірять, що Бог говорить і в наш час. Майже кожен п'ятидесятник стверджує, що в житті він не один раз чув голос Божий. Для багатьох людей такі висловлювання видаються безглуздими, і вони з насмішкою задають запитання: «І що ж Він тобі сказав?». Вони сприймають це в такому ж сенсі, як і звичайну розмову між двома людьми. З цього погляду їх сумніви здаються цілком виправданими.

Проте, для спілкування ми можемо використовувати різні можливості. Наприклад, 200 років тому, щоб поспілкуватись з людиною, необхідно було безпосередньо з нею зустрітися. Сьогодні засобів для спілкування набагато більше. Для спілкування з людиною, яка знаходиться в іншій країні, нам достатньо всього лише знати її номер телефону. В цьому випадку ми використовуємо свій голос. Але є багато можливостей повідомити якусь новину, не проголошуючи ні слова. Один із найбільш відомих шляхів – відправити текстове повідомлення. Безліч інших засобів для спілкування надає комп'ютерна техніка, завдяки якій ми в реальному часі можемо спілкуватися і ділитися тим, що відбувається в нашому житті, не промовляючи при цьому жодного слова.

Отже, під словом «говорити» ми розуміємо передачу певної інформації різними засобами, а не лише завдяки голосу. Це ж значення ми вкладаємо, коли говоримо, що Бог говорить до нас сьогодні.

У Старому Заповіті Бог говорив «багато разів і багатьма способами» (Євр. 1:1). Він говорив до людей безпосередньо, коли вони чули Його голос (Вих. 19:19). Говорив у видінні (Єр.1:4-19), через вже записане Слово (2 Цар. 22:8-11), через біди (Єр. 40:1-2), використовуючи життєві приклади (в домі гончаря, Єр. 18:3-6), через сни (Бут.41:16), через ангелів (Бут.16:17), через природу (Іс. 40:26) і багатьма іншими способами.

Найчастіше і найбільш конкретно Бог говорить до свого народу – людей, які знаходяться з Ним у близьких стосунках, які дотримуються Його заповідей. Цій категорії людей Бог частково навіть відкриває свої таємниці та плани. «Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам». (Ам.3:7)

Найяскравіше ця думка простежується на прикладі життя Ізраїльського народу. Задля того, аби тримати зв’язок з ними та спілкуватися, Бог настановляв вартових – пророків, в обов’язок яких входило прислухатися до того, що каже Господь, і передавати це слово народу (слово докору, застереження, наставляння, втіхи). В 33 розділі кн. пророка Єзекіїля читаємо про вартового, який повинен сурмити в сурму, коли меч насуватиметься на край. Деякі царі самі приходили до пророків, аби запитати у них поради від Господа (2 Цар. 3:11), через інших Бог Сам відкривав таємні плани ворогів (2 Цар. 6:8-12). Така модель Божого правління слугувала великим благословінням для дому Ізраїлевого, оскільки таким чином він не раз був остережений та підготовлений до війни.

Розглянемо період життя пророка Амоса, адже саме в цей час голос Божий звучав найактивніше. Можливо, в юності Амос знав пророка Йону, міг знати Єлисея, знав він і Осію. Десь в цей час жив і пророк Йоіль. В кінці життя Амоса на служіння стали пророк Ісая та Михей. Впродовж цього часу була виголошена найбільша кількість пророчого слова до Ізраїлю! Та Ізраїль не реагував на це. Пророків вони зневажали, продовжували чинити несправедливість та служити іншим Богам. В якості покарання народ неодноразово переживав жахливі війни, голод, повний крах економіки. Та тепер Господь попереджує їх про ще більшу біду. Книга Амоса попереджає про суд, який неминуче гряде за гріхи Ізраїля, його легковажність та байдужість:

«Ось дні настають, говорить Господь Бог, і голод пошлю Я на землю, не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова! І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, та не знайдуть його!» (Ам.8:11,12)

Ізраїле, зупинися! Ось дні настають – дні великого покарання, дні які стануть згубними для твоїх дітей! Ця кара страшніша, ніж кара голодом на хліб і спрагою на воду. Голод почути Господні Слова!

Настає період 400-літнього мовчання (після пророка Малахії). Був Закон Мойсея, залишилось Писання, але припинилися відкриття, а без них народ ненавчений, обманутий, осліплений, розбещений (Прип. 29:18). Це було покарання, яке Господь послав на народ Ізраїльський, і про яке сповістив через Амоса. Його наслідки виявилися трагічними для наступних поколінь. В результаті розум цих людей став настільки засліплений, що коли прийшов Ісус, вони віддали Його на розп’яття.

Ізраїль виявився неготовим до приходу Месії. Не маючи Божого відкриття, він перетворився на книжників – людей, які вчили народ людських заповідей, а всередині були бездуховними істотами; закостенілими фарисеями, які мали багатство знань, але втратили в собі життя; противники всілякої правди. Період мовчання породив покоління духовно сліпих, ожорсточених до Божого Слова, людей. Настав голод на Слово Боже – голод почути живе, авторитетне Слово від Господа; слово, яке проникає в серце людини і приносить туди життя.

Коли Іван з’явився в пустині, чутка рознеслася по всій країні. «Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе…» (Матв.3:3). Голос, який мовчав століттями, заговорив! «Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця» (Матв.3:5)

В період, коли «Господнє слово було рідке, а видіння не було часте» (1Сам.3:1) серед Божого народу була поширена гріховність, панував хаос, адже «кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!» (Суд.21:25). Потім Господь посилав Своїх пророків і вони приближали народ до Нього. Та Ізраїль тим не цінив. Настає момент, коли він допускає фатальну помилку: «Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр.2:13).

Водозбори – це ємкості де є вода. І хоч вода є всюди: в атмосфері, на великій глибині, під землею, між пластами, але як її звідти дістанеш? Водозбори – це ємкості, де є вода і звідки її можна почерпнути, дістати і напитися. Буквально – це канали, по яких передається Слово Господнє, повідомлення від Бога. І каже Писання, що про ці канали треба дбати – їх треба копати (Бут. 26:19, 1 Кор. 14:1), їх треба чистити (Бут. 26:18), їх треба стерегти (Бут. 26:15, 1 Сол. 5:20). Це клопітка праця. Не рідко в ці ємкості потрапляють поверхневі та дощові води – і народ отруюється (1 Кор. 14:29). Та хіба означає це, що потрібно відмовитися від водозборів? Без них немає життя!

Погляньте на історію церкви. В День П’ятидесятниці збулося слово, яке Господь сказав через Йоіля. «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!» (Дiї.2:17,18). Ці слова протилежні до тих, що свого часу сказав Амос. Настане період, коли Дух Божий буде близько серед людей, в їхніх серцях. Він тамуватиме їхню спрагу, навчатиме, попереджуватиме, буде Порадником для них. І апостольська церква це пережила. Будь-яке їхнє рішення – було рішенням Святого Духа (Дії 15:28). Церква немала нестачі в жодному дарі. Але потім після смерті апостолів керівне положення зайняли їхні учні, вони були щирі, але вже тоді (після 125 р.) спостерігався духовний спад, мови змовкали, пророцтва ставили все рідшими. Відомі Отці церкви, такі як Ориген, Іван Златоуст згадували про поодинокі випадки говоріння на інших мовах, про надприродні прояви Духа Святого. В 312 році, коли церква із переслідуваної перетворилась в державну релігію Візантії, голос Божий почав затихати. Були введені різні язичницькі обряди, єретичні вчення. Утворилось покоління християн, які ненавиділи правду, спалювали на вогні інквізиції тих, хто думав інакше. Варто було стихнути Божому голосу, як християнство перетворювалося у звичайну релігію.

Та раптом Господь посилає своє змилування, являє милість до нашого краю. На початку XX ст. одночасно на півдні та заході України спалахує масштабний вогонь п’ятидесятницького пробудження. Живе та могутнє слово Господнє знову починає звучати, зібрання стають піднесеними та натхненними, а дія дарів Святого Духа надає їм духовної свіжості та авторитетності. В таких умовах євангельський рух поширювався з неймовірною швидкістю. Побувавши хоч раз в таких зібраннях, людина залишалася там назавжди (хоч до цього була затятим противником Божої правди). Ось свідчення, яке знаходимо на сторінках журналу «Евангелист» №8 за 1928 рік:

«Когда я прибыл в собрание, и увидел великое множество посетителей, услышал горячие и столь зажигательные проповеди, духовное пение, молитвы с великим умилением и сокрушением и сильный подъем духа, я как бы услышал здесь голос Божий ко мне: «Савл, Савл, что ты гонишь Меня? – трудно тебе идти против рожна». Я пал на колени и начал горячо молиться, каяться и просить у Господа прощения. После этого я начал молиться, поститься и ревновать о крещении Духом Святым. И наконец, 27 января 1924 года Господь крестил меня Духом Святым и облек меня Своею силою (Деян. 1:5,8; 2:1-4)»

Ще й досі відчутний вогонь цього пробудження… Його намагалися загасити «брати по вірі», проти нього виступали владні структури з різними «інструктивними листами», та він продовжував горіти! Перенісши найсуворіші зими, часи «відлиги» та сталінських репресій, наші попередники зуміли його зберегти. Зберегти цей вогонь потрібно і сьогодні. Легко служити Богу, коли поруч тебе так багато відкрито Божих джерел, куди можна прийти та втамувати спрагу. Легко жилося ізраїльтянам, коли поруч з ними майже одночасно, у різних місцях, стояли Єлисей, Йона, Амос, Осія, Йоіль, Ісая та Михей. Та чи знали вони, що завжди так не буде? Чи цінували благоприємним часом?

Сприятливий релігійно-політичний клімат, відсутність ворожого ставлення до християн та право вільно сповідувати свої релігійні переконання, а також заманливі спокуси, що пропонує світ породжують у серцях сучасного покоління байдужість та легковажність у справі служіння Богу, нехтуванням Його слова. Все актуальнішими стають пророчі слова Амоса про те, що не завжди так активно буде звучати голос Господній.

Батьки, це ж до вас було слово! Це ж до вас звертався пророк Амос! Чи усвідомлюєте ви величину покарання, чи розумієте його наслідки? Коли в поколінні ваших дітей припиняться Божі відкриття, «видіння будуть не часті», коли настане «період мовчання» утвориться генерація бездуховних християн – християн, які знатимуть Закон, але не матимуть в собі життя; які потім стануть противниками живого Слова і будуть самі переслідувати тих, через кого цей голос буде лунати. Від живої віри залишиться лише назва конфесії, з гарно розробленим віровченням та богослужбовою практикою. Та й так, за спостереженнями істориків, вогонь будь-якого пробудження повністю згасав у третьому поколінні…

Найбільше покарання для людини, коли Дух Божий перестає говорити до її серця; найбільша трагедія для церкви, коли голос Святого Духа перестає лунати в зібраннях.

Сьогодні, як ніколи, перед нами стоїть завдання зберегти вогонь п’ятидесятницького пробудження у церквах, зберегти дух молитви, збагатитись силою та дарами Святого Духа. Щоб пророче слово Амоса не здійснилося повторно у наші дні, щоб від живої п’ятидесятницької віри не залишилася лише назва, форма та традиції…

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!