Згадуючи милості Господні... (Олександр Геніш)

21 лютого 2012 рік... Пройшло рівно сім років від важкої операції, яку мені довелось пережити. Тепер щороку я згадую цю дату, як другий день мого народження. Намагаюсь пригадати ті події, але тепер мені здається, що це був страшний сон, і що це було не зі мною...

П’ять днів я мучився від болі вдома, п’ять днів я лікувався в інфекційному відділенні (але, як виявилось – даремно). В результаті потрапив в хірургію, звідти – в реанімацію.

17.02 консиліум лікарів приймає рішення: лапаротомія з вирішенням подальшої тактики на операційному столі. Для всіх це був, як грім серед ясного неба. Треба робити операцію, але ніхто не знає що зі мною. Потрібне негайне операційне втручання. Операція розпочалась приблизно о 17 годині і тривала декілька годин. Я не пам’ятаю самої операції, але кажуть, що тоді виникла якась надзвичайна загроза, коли питання мого життя вирішувалось в декількох хвилинах.

Наступного дня, коли я прийшов до тями від наркозу, поглянувши на живіт я жахнувся: живіт розрізаний зверху до низу, крім того порізаний ще у шістьох місцях, десятки швів, увесь в дренажах! (у мене збереглися навіть фото).

20.02 стан погіршується, викликають на консультацію хірурга з області. Знову потрібно робити операцію... Знову наркоз. Але чи витримає обезсилений організм?... Гарантій на життя ніхто не дає, шансів майже немає. Тиждень я провів у реанімації. Увесь цей час нічого не їв, цілодобово лежав під системою, відключали її лише на декілька годин на ніч. Оскільки повернутися ні на який бік я не міг, я чекав цих годин, щоб хоч якось спробувати заснути. Після цього ще два тижні провів в хірургії.

Ви скажете: де був Бог? Він був поруч. В той час декілька раз він говорив до мене, і в мене до цього часу збереглися записані Його слова. Він формував мене. Двічі Він говорив мені про образ гончаря і глини, про те, що бажає сформувати посудину для Свого використання (наприклад: «И вот Я ставлю тебя на кружало, и хочу, дабы ты был податливою глиною в руках Моих. Ибо хочу сделать тебя посудиною Своей…»). А в цей час Церква посилено молилася...

Опублікую ще коментар, який я колись записав у своєму щоденнику, згадуючи ті події:

«Я бачив, як помирають інші; як приїжджали діти і прощалися із ще живим своїм батьком. Його намагалися врятувати, робили вентиляцію легень, але... через декілька годин він помер.
В одну ніч привезли вагітну дівчину, яка кинулася під машину. Всю ніч бігали лікарі, робили штучне дихання. Вона постійно кричала, виривала з-під себе систему, катетера... Вона вижила.
Ще, пам'ятаю, як опівночі сповістили, що везуть молоду дівчину, яка впала у люк. Усі лікарі бігали, готували місце, апаратуру, носилки. Але її привезли тільки до коридору. Лікарі відмовилися везти її далі – констатували смерть. Всю ніч, десь з тієї сторони коридору, а потім з вулиці, доносився плач. Плакала її тітка, плакала її мама. Це не був звичайний плач. Це крик розпачу. Молода дівчина, закінчила коледж з відзнакою, поступила у вищий навчальний заклад...
Бачив, як переливають кров; як з легень відкачують воду; як хворий батько запитував сина, скільки ще у них залишилося грошей; як люди відмовлялися від дорогих препаратів, просили замінити їх іншими, більш дешевими. Деякі просили привести до них в палату священика».

Почуте і побачене тоді внесло кардинальні зміни в моє життя. Я став любити Бога ще більше. В той час я вперше почув одну пісню, яка тепер служить нагадуванням мені про пережите горе. Кожного разу, коли чую її тепер, я повертаюсь подумки у минуле. Слова цієї пісні як ніхто передавали мої почуття і бажання:

«Ты знаешь, так хочется жить
Наслаждаться восходом багряным
Жить чтобы просто любить
Всех кто живёт с тобой рядом.
Ты знаешь, так хочется жить
В миг, когда тебя задавило
Встать и всем объявить:
«Я вернусь, даже если прибило».
Ты знаешь, так хочется жить
В ту минуту что роковая
Всё плохое забыть, всех простить
Лишь прощение — спасение, я знаю.
Ты знаешь, так хочется жить
В зимнем саду спящей вишней
Чтоб по весне расцвести
Деревом для новой жизни»

Насправді, це лише одна з історій, яка свідчить про милості Божі в житті людини. Спілкуючись з віруючими людьми, неодноразово доводиться чути розповіді про чудні та дивні Божі діла, про те, як Господь провадив людину до спасіння. Якщо у вас є що розповісти, поділіться з нами своєю історією і ми опублікуємо її на сторінках християнської газети «За віру Євангельську» у рубриці «Згадуючи милості Господні». Свої розповіді надсилайте на електронну адресу: olexandr.genish@gmail.com, у Viber +380937248225 або пишіть нам у Facebook: https://www.facebook/olexandr.genish/

А тим часом ми опубліковуємо відгуки читачів на згадану історію, яку ми опублікували на сторінці у соц. мережі. Ми були вражені відгуками. Перечитавши їх, ви ще більш зрозумієте, наскільки могутнім та добрим є наш Господь, і які дивні діла Його:

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!