Під пресом карантину: як жити далі?

Ніхто не чекав, що так довго триватимуть карантинні обмеження для суспільства, бізнесу, церков.

Пандемія – це виклик для кожного, це тест на міцність, це випробування. Божа мудрість вчить нас розважати над днями, в які живемо. «Розваж Божий учинок» – писав мудрий Екклезіяст, – За доброго дня користай із добра, за злого ж розважуй: Одне й друге вчинив Бог...» (Екл.7:13,14)

Раджу найперше порозважати над перевагами цього часу. І хоч це неприємний і тяжкий час, все ж таки, він має свої особливості, які можна використати на користь.

Це час усамітнення для спілкування з Богом, час переоцінки цінностей, час коригування цілей і напрямків життя. Адже, зізнаюсь, в нашому житті є не мало планів, які не завжди співпадають з волею Бога. Щоденна надмірна зайнятість справами, в тому числі і церковними, інколи забирає можливість побути з Богом наодинці, що в свою чергу в скорому часі призводить до емоційного вигоряння і знесилення. Саме для таких моментів і дається пустиня. Адже з неї, при правильному реагуванні на обставини, ми завжди виходимо сильнішими. Хтось сказав, що сильними ми робимося не на помазаних служіннях, а в особистій пустині. Саме в пустині Іван Хреститель здобув основні навики служіння, саме з пустині Христос «у силі Духа вернувся до Галілеї» (Лк.4:14). Не намагаймося передчасно вийти із пустині – для тебе вона закінчиться тоді, коли повелить Господь. Ключовим питанням для нас має бути не тривалість її проходження, а стан виходу з неї. Бо тривалість її визначає Бог, а те, як ми пройдемо її, залежить від нас.

Карантин створив обставини, в яких з’явилась додаткова можливість проводити більше часу з сім’єю, приймати активнішу участь у вихованні дітей. Сучасна молодь живе сьогодні у зовсім іншому світі, аніж старше покоління; перед ними стоять виклики і проблеми, з якими нам раніше не доводилось зустрічатися. Ворог веде особливу війну проти молодого покоління, намагається завоювати їхній розум, посіяти в серцях недовіру до батьків, служителів, церкви. Чим живе ваша дитина? З якими спокусами вона бореться? Які має переживання? Що її цікавить? Ось питання, на які під час карантину зобов’язаний знайти відповідь кожен батько, який є служителем у своєму домі.

Коронавірус торкнувся практично всіх сфер людського життя. Із збільшенням потреб людини збільшуються виклики для Церкви. А це значить, що Бог в цей час готовий посилати нам більше сил і благодаті для служіння. Пам’ятаю вислів одного проповідника, який сказав так: «Благодать діє на потребу». Якщо людина відкрита до слухання Слова Божого (має потребу), то Господь готовий послати це слово Своєму служителю (збагатити його благодаттю), аби він передав його їй; якщо людина відчуває тривогу і занепокоєння, то Господь готовий через тебе заспокоїти і потішити її. Варто бути чутливим до потреб людей і голосу Божого.

Окрім того, щоб зуміти побачити переваги в цьому часі, ми маємо засвоїти ще бодай якісь уроки карантину.

Пандемія коронавірусу показала, що жодна з багатих, розвинених і успішних країн світу не змогла вберегтися від цієї хвороби. Це стало першим уроком – своєрідним холодним душем для тих, хто вважає людей всемогутніми повелителями Землі. Християни, звісно, так не вважають. Але окремі елементи людиноцентризму можуть проникнути у нашу віру. Замість того, щоб повністю надіятися на Бога, своєю надією ми можемо зробити якийсь інший об’єкт. Але урок теперішнього часу нагадує давню істину: «спасіння праведних від Господа, Він їхня твердиня за час лихоліття» (Пс.37:39).

Ще одним уроком, який варто засвоїти, є розуміння того, що життя з Богом не полягає лише у дотриманні певних ритуалів. Життя з Богом – це стосунки, це стан серця. Жодна подія не в змозі паралізувати духовне життя християнина. Справжнє поклоніння Богові не прив’язане до якогось місця: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Iван.4:24)

Демонстрацією Божої присутності на землі і в суспільстві є не стільки будівля храму, скільки Божі діти з Божим відношенням один до одного, до Бога, до суспільства, до оточуючого середовища. Це відношення проявляться у послуху, у любові, у взаємоповазі один до одного.

Нехтувати нормами карантину, іти всупереч рекомендацій і застережень встановлених Богом інститутів не є показником твердості віри, а тим паче й мудрості. Для цього не потрібно прикладати жодних зусиль і старань. Значно важче, в умовах що склалися, шукати альтернативні шляхи вирішення ситуації, освоювати нові методи донесення благої вістки, вдосконалювати формати служінь. Саме такі дії зі сторони служителя для мене є показником його зрілості та жертовності, турботи про Божий народ, прикладом розважливості.

Отож, нехай у нас буде правильна реакція на події, що відбуваються. Пройдімо цей час зі спокоєм, з вірою, з мудрістю – продовжуймо служити Господу із вдячністю і покорою в серці. Той Бог, який допустив складні обставини для Свого народу обов’язково виведе з них. Тільки будемо ми вже не таким, як раніше… Принаймні ті, хто пройшов цю пустиню з Богом…

ст. пресвітер Рівненського Обласного Об’єднання УЦХВЄ,
Олександр Коток

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!