На шляху до томосу: три речі, на які варто було б звернути увагу усім християнам

Днями відбулась історична подія. Об'єднавчий собор 15 грудня 2018 року обрав главу нової єдиної Православної церкви в Україні. Інформації в новинах вдосталь. Хтось скаже, що це стосується лише православних, та й то не усіх. Але ні. Цю подію супроводжували ряд цікавих фактів, які можуть багато чому навчити представників і інших гілок християнства.

1. Любов і урок патріарха Філарета. Саме він пройшов через несправедливі московські анафеми та зміг створити організаційну основу церкви, без якої про жодний томос сьогодні не йшлося б. Хтось із журналістів сказав, що він зробив для об'єднання православної церкви чи не найбільше з усіх, але уступив місце голови помісної церкви 39-річному кандидату. Зустрічались навіть такі порівняння: «Мойсей вів ізраїльський народ в обітовану землю 40 років. Але через Йордан перейшов Ісус Навин. Філарет вів український народ до автокефалії православної церкви майже 30 років. Але томос із рук Константинопольчького Патріарха отримає Епіфаній. Величність особистості часто визначається не ривком на фініші, а тихим смиренням ради волі Божої і блага Його народу». Це – урок для наслідування! Любов та смирення вище усього, у цьому – сила героїчного вчинку! Розміщу поруч фото, яке, впевнений, передасть цю думку ще краще.

2. Правильна реакція на подію представників інших церков. Україна – поліконфесійна держава, у ній існують чимало християн інших конфесій. Як реагувати католикам чи, скажімо, п’ятидесятникам на цю подію? Читаючи коментарі в соц. мережах, можна зустріти різні реакції – від захоплення, до різкої критики, зневаги. Глави найбільших Церков в Україні показали хороший приклад, як потрібно поступати в подібних ситуаціях. Глава УГКЦ досить схвально відгукнувся про цю подію:

«В цей історичний момент я хочу простягнути братню руку від імені нашої Церкви до новообраного предстоятеля та до всіх православних братів, кажучи, що відтепер ми йдемо разом в історію, до єдності, до правди. Бо від того, наскільки ми сьогодні плекаємо єдність та долаємо те, що нас роз’єднує, залежить майбутнє Церкви, народу та української вільної, незалежної, європейської держави», – звернувся Святослав Шевчук.

Старший єпископ Української Церкви Християн Віри Євангельської Михайло Паночко теж надіслав свої привітання новообраному митрополиту:
«Висловлюю Вам свою повагу та сподівання, що наша спільна праця на духовній ниві України принесе приємні плоди для слави Господа нашого Ісуса Христа», – йшлося у зверненні.

Звісно, можна було б, говорити про нехороші сторони події: про політичну складову цього процесу; про те, як на площу автобусами звозили людей з різних державних установ, щоб створити картинку масовості; про невідповідність окремих обрядів євангельським традиціям та багато про що інше. В обох випадках звучала б правдива інформація, називались би конкретні факти, наводилися б доречні аргументи. Та чи мудро було б так чинити? Сьогодні є багато проблем та загроз для України, які вирішити зможемо лише спільними зусиллями, у тісній співпраці з різними церквами. В основі будь-яких конфесійних взаємовідносин – повага!

3. Відсутність професіоналізму окремих журналістів, нездатність критично мислити, бездумне поширення брехні багатьма користувачами інтернету. В контексті згаданої історичної події відбулось ще дещо досить цікаве. Той же день, пізній вечір суботи. На приватній сторінці кандидата в Президенти від «Опозиційного блоку» «Юрія Бойко» з’являється допис-реакція на створення автокефальної церкви. І картинка з українським прапором у жалобній чорній рамці зі стрічкою:

«Сегодня самый трагический день в истории Украины - более чем за 340 лет её существования. Сегодня Украина умерла.
Ушёл Бог из страны.
Более чем 200 лет до 1654 года - Переясловской рады - мы украинцы, НА КОЛЕНЯХ ПОЛЗАЛИ по 100 раз каждый год из Киева в Москву, с мольбами "защити, защити, защити.."».

Далі описувались не менш вражаючі та дивні заяви політика, типу «ми програли», «нова церква перемогла» і «нема чого більше боротись за Україну». І тут почалося! Вмить, за кілька годин ця публікація набирає сотні репостів та тисячі взаємодій. Наступного дня кількість поширень сягала вже кількох тисяч. Гнівні коментарі, погрози, бруд – ось те, що викликала у читачів ця інформація. В число тих, хто поширював і коментував, потрапили навіть чимало християн.

Вже трохи згодом в мережі почалось спростування цієї неправдивої інформація. Як виявилось, сторінка, на якій було розміщено допис ніколи не належала Юрію Бойку. Це міг зрозуміти кожен, хто перш ніж піддатися на обман і поширити неправду, заглянув би на саму сторінку – відсутність синьої галочки, застаріла на декілька років особиста інформація, мала активність сторінки до цього, зрештою, критичне мислення повинно було б дати якийсь сигнал.

Власний погляд - GENISSH

Та справа не тільки в цьому дописі. Ми живемо в час, коли кожен (навіть неграмотний чи психічно неврівноважений) може написати щось в просторах інтернету (якщо не статтю чи новину, то коментар). Тим не менше, ще є так багато людей, які з легкістю ведуться на те, що взагалі не варте уваги. Замість того, щоб пройти мимо, вони конче поширять щось непотрібне, або просто залишать там свій коментар чи реакцію (піднімаючи рейтинг такої публікації, щоб вона з’явилась у стрічці новин в інших користувачів). А ті у свою чергу зроблять те саме. Скільки ще потрібно уроків, щоб нарешті успішно здати екзамен? Будь-яка пропонована інформація повинна пройти через критичне сприйняття та перевірку на достовірність.

Це ще далеко не всі цікаві факти, які виникали навколо теми томосу. Процес триває… Далі буде. Підписуйтесь, щоб нічого не пропустити. Міркуймо, аналізуймо, робімо висновки разом!

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!