Огляд книги Н.Т. Райта «Откровение Иоанна»

Тема останніх часів завжди залишалася однією з найбільш цікавих тем для віруючої людини, а книга Об’явлення – найбільш складною, містичною та загадковою. Напевно на цьому підґрунті виникало найбільше різнодумств та заблуджень.

Пропоную вашій увазі огляд книги відомого дослідника Біблії Н.Т. Райта. Нижче подаватиму основні тези, які були занотовані мною після прочитання цієї книги. Однак спершу декілька слів про самого автора (адже, погодьтеся, рівень сприйняття в деякій мірі залежить і від того, хто писав роботу, якою освітою володіє, наскільки компетентний в обраній темі).

Ніколас Томас Райт – один із провідних сучасних біблеїстів і богословів, член палати лордів Великої Британії. Професор Нового Заповіту в Оксфорді та Кембриджі. Автор численних досліджень про Новий Завіт, ним написано понад 40 книг релігійної тематики. Автор численних досліджень про апостола Павла та його послання до ранньохристиянських громад.

Отож, розпочинаючи коментувати останню книгу Нового Завіту, Райт підводить читача до того, що «книга Одкровення ґрунтується на стародавній єврейській вірі в те, що небесні божественні обителі і наш світ («земля») не відокремлені один від одного непроникним бар'єром. Вони стикаються».

Розглядаючи послання до реальних тогочасних семи церков Азії, автор виносить звідти узагальнені уроки і застереження:

1) Церква завжди повинна з обережністю ставитися до людей і груп, які проповідують нові й незвичайні ідеї або вводять нові й дивні звичаї. Нововведення повинні виникати з молитовних роздумів у Дусі над Писанням (з досвіду ефеської церкви).

2) У Церкви завжди є небезпека перегнути палку з гнучкістю і культурною асиміляцією, солідаризуватися з панівною в суспільстві культурою (з досвіду пергамської церкви).

3) Кожному вірному учневі, який «перемагає», Ісус обіцяє глибокі стосунки із собою (Об.2:17), причому Ісус називатиме його особливим таємним ім'ям (як люблячі люди придумують один одному особливі імена).

В наступних розділах книги подаються тлумачення видінь про майбутні часи, які бачив апостол Іван. Практично в кожному сюжеті Райт намагається побачити символізм та зробити узагальнення. Похвально, що ще на початку книги він окреслює загальний Божий замисел світу і його спасіння. Стисло спробую передати хід думок автора (не з усіма я можу погоджуватися).

На початку відкриття Іван бачить «двері, відчинені в небі» (Об.4:1). В біблійному богослов'ї «небо» і «земля» не розділені непереборною прірвою. «Небо», сфера божественної реальності, знаходиться зовсім поруч і перетинається з повсякденною реальністю. Тому «двері» відчиняються не десь далеко на небі, а просто перед нами: у кімнаті, в полі чи на вулиці. Раптово виникає вхід в інший світ. Нас запрошують «зійти» і побачити небачене раніше.

У видінні (Об.4:4-11) небесні істоти безупинно славлять Творця. Поклоніння – найважливіша людська діяльність. Ради поклоніння ми і створені. Всі подальші події обумовлені цим фактом, що творіння покликане поклонятися Богу, прославляти Його як єдиного і істинного Творця. Глибокі неполадки у творінні означать, що Творець втрутиться і виправить це. Ми на землі повинні повторяти те, що відбувається на небі.

Після опису славних подій на небесах, нам хотілося б почути про речі, не менш радісні і урочисті. А між тим Бог дозволяє силам зла розгулятися (Об.6-7). Сім вершників приносять на землю біду. Хто такий вершник із луком на білому коні? Деякі бачать у ньому самого Месію. Це не виключено, але вірогідніший інший варіант (на думку Райта): вершник уособлює собою земних царів-завойовників, які проголошують свою владу («вінець») над іншими народами. Перш ніж здійсниться повнота божественного задуму, силам зла попускається проявити себе з найгіршого боку. Щоб стало нове творіння Боже, все старе глибинне зло має вийти назовні.

Вершники на конях – це символи. Образний характер носить і послідовність: не йдеться про те, що спочатку почнеться завоювання, за ним піде насильство, за насильством – економічна катастрофа, після чого все увінчається смертю. Аналогічним чином, не слід думати, що спочатку підуть сім «печаток», потім труби (гл. 8-11) і потім чаші (гл. 16). Усе це різні способи поглянути на одну й ту саму, надзвичайно багатопланову, реальність. Розділ 7 пропонує такий ракурс: Бог дозволяє зухвалому нечестю людей проявитися повною мірою, але зберігає свій народ під час бід. Ракурс у розділах 8-11: Бог попускає діяти силам зла, щоб потім остаточно встановити своє панування над світом. Весь жах ситуації відкриває третій ракурс у розділах 12-13: Богові доведеться наслати на непокірний світ свого роду «виразки єгипетські», перш ніж остаточно визволити вірних і засудити темні сили, які так довго поневолювали його. Тоді і тільки тоді буде завдано удару найтемнішій із усіх сил (гл. 20). Тоді і тільки тоді виникнуть нове небо і нова земля, без страху, що якась хвороба залишилася не зціленою, і якась прихована печаль дасть про себе знати.

144 тисячі вибраних (12 раз по 12 тисяч), вважає автор, це символічне число, що уособлює повноту народу Божого (з подальшого бачення стає ясно, що реальне число вибраних незрівнянно більше).

У видінні Івану (Об.10:8-11), як і пророку Єзекіїлю було велено з’їсти сувій. І лише після цього було дано веління пророкувати. Зміст цього дійства полягає в тому, що пророк може говорити слово Боже лише в тій мірі, в якій воно стало частиною його життя.

Що стосується «двох свідків» у віршах (Об.11:3-13), вони, за розумінням Райта, символізують усю церкву в її пророчому свідченні, мучеництві та виправданні Богом. Церква пророкує, «зодягнута у веретище», на знак скорботи про нечестя світу і про зло, яке світ накликає на себе.

Жінка, яку переслідував дракон характеризує Ізраїль, – каже Н.Т. Райт. Вона уособлює собою всю історію народу Божого, через який Бог здійснює свої плани про народи і про все творіння. Ось чому вона вбрана в сонце, ось чому під ногами у неї місяць, а в якості вінця – зірки. І ось чому проти неї та її дитини розлютилися богоборчі сили. Цілком імовірно, що образ жінки має і другий сенс: це Єва, прародителька людства. Адже саме їй було сказано, що її «насіння» розтрощить голову змія (Бут. 3:15). Ці дві лінії органічно поєднуються.

Звір, що вийшов з моря (Об.13), за трактуванням автора, для І століття – це Рим. У ширшому сенсі воно уособлює темну силу язичницької імперії, яка зневажає землю і трощить усе на своєму шляху. А другий звір, рангом нижче, мабуть, уособлює місцеві еліти, які в містах і провінціях не тільки наслідували першого звіра, а й усіляко намагалися насадити поклоніння йому. Виходить свого роду Темна Трійця: дракон, перший звір і другий звір. Це підробка, карикатура на Бога, Месію і Духа Святого.

Автор допускає, що найімовірніше, у числі 666 зашифровано ім'я «кесар Нерон», записане єврейськими буквами. (В івриті, як і в багатьох інших мовах, літери мають числові значення. Підсумовуючи букви слова, ми отримуємо його число.) Звір, який був, і його немає, але він прийде, мабуть, Нерон. Однак число 666 не тільки шифр, а й пародія. Число досконалості – 777.

Вавилон – столиця величезної імперії, що поглинула решту ізраїльських племен (597 до н.е.), він залишився в єврейській пам'яті як зразок нечестя, ідолопоклонства, аморальності та жорстокості. Далі в Апокаліпсисі Вавилон неодноразово вживатиметься саме як символ, за яким, без сумніву, стоїть Рим (глави 16-18).

Коментуючи чаші гніву Божого, Райт висловлює наступну думку: Гнів Божий діє двояко. По-перше, він попускає людському нечестю потиснути власні плоди, тобто зруйнувати себе самому. По-друге, існує і більш безпосереднє втручання: іноді Бог присікає зло безпосередньо. Обидва способи можуть здатися жорсткими, але насправді, ми повинні дякувати Богові за них. А що ще залишається? М'якість у подібних питаннях загрожує тим, що зло затаїться, вичекає, а потім продовжиться як ні в чому не бувало.

А як розуміти тоді «тисячу років»? «Думаю, символічно, – пише автор. Іоанн часто вдається до символіки чисел. Було б дуже дивно, якби він раптово вжив символічне на вигляд число в буквальному сенсі. Ісус вже царює… і мученики панують разом з ним». Однак автор не наважується зробити однозначні твердження. В останніх двох розділах, на його думку, йдеться не про створення нової землі і неба, а про преображення неба і землі.

Отож, як бачимо, підхід до тлумачення Об’явлення в Райта – символічний. Для нього головне не те, що конкретно ховається за цими образами, а який духовний чи загальний зміст вони мають в процесі реалізації Божого плану. І можливо десь не точно проведенні асоціації з образами, або надто загально, однак, лінія Божественного задуму, цілі і причини сформульовані точно. А саме це є принциповим при підході до тлумаченні подібних есхатологічних книг. Інакше неодмінно потрапимо в заблудження чи конспірологічні вигадки. Цінно й те, що Райт намагається трактувати Об’явлення в контексті інших книг Біблії, неодноразово роблячи відсилки до старозавітних пророцтв. Хотілося б бачити інтерпретацію останніх розділів Об’явлення в контексті грядущих глобальних подій, чітку хронологію, але про це не йдеться в даній книзі – вона трактує видіння ап. Івана в іншому напрямку.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!