Розкривши потенціал місцевої громади, можна досягти неабияких результатів! – Досвід церкви «Благодать» м. Вараш

Недільний ранок. Зал вщент наповнений людьми. Відчувається піднесена атмосфера, незвичайна радість охоплює душу. У цей ранок серця людей переповнює почуття вдячності, на обличчях помічаєш щирі посмішки. Кожен хвалить і величає Всевишнього Бога за Його любов, благословіння і підтримку. Впродовж двох годин читається Боже Слово, лунають пісні, декламуються вірші, звершуються спільні молитви за потреби. Після молитви «Отче наш» пастор об’являє про закінчення зібрання. Але служіння на цьому не завершується… Життя помісної церкви набагато цікавіше і змістовніше! Особливо, коли ми маємо на увазі церкву в місті Вараш (раніше – Кузнецовськ).

Церква «Благодать» м. Вараш нараховує 1074 членів, понад 300 дітей. Тут служать аж 4 пресвітери та 25 дияконів! Старшим пастором є Каленик Петро Володимирович, окрім нього пресвітерське служіння звершують Овечко Ігор Володимирович, Дацький Василь Михайлович (відповідає за тюремне служіння) та Милтанов Станіслав Юрійович. Тривалий час дане служіння сумлінно звершував Гейко Георгій Данилович, нині він є почесним пресвітером.

Активності цієї церкви багато хто позаздрив би! Аби познайомитися ближче з діяльністю громади, ми поспілкувалися з її служителями. Вони розповіли про увесь шлях, яким довелося пройти церкві «Благодать» з моменту її утворення до сьогодення. Як виявилося, масштаби її служінь і здійсненої роботи є набагато більшими, аніж нам здавалося на перший погляд.

Наприкінці 2005 року в церкві вже функціонувало три хори – основний і два молодіжних. Однак, в окремих молодих братів виникло бажання створити ще один хор – чоловічий. В результаті плідної і клопіткої праці, сьогодні Варашівська церква має сім хорів: старший хор, три молодіжних, чоловічий, підлітковий і дитячий.

У 2009 році було створено сайт місцевої церкви, на якому регулярно публікувались анонси та репортажі зібрань, проповіді, духовні статті, радіопередачі, фото із життя громади. Аби охопити максимальну кількість людей, трансляцію зібрань звершують у аудіо та відео форматах, а також, для зручності, є можливість прочитати текстову версію богослужіння. Минає сім років з того часу, як створено YouTube-канал, який нині налічує майже 25 тис. підписників і досить активно розвивається (для прикладу, контент даного каналу тільки за один місяць переглянули 621 тис. разів). Окрім того, понад 10 років щонеділі по міському радіо звучала християнська радіопередача «Дорога до Бога», видавалася газета «Церковний вісник».

Належна увага приділяється і освіті, регулярно проводяться навчальні семінари, кілька років тому на базі церкви працювала філія Львівської Біблійної семінарії.

Впродовж 20 років здійснюється тюремне служіння у Полицькій ВК №76. Проводять зустрічі з тими, хто вже звільнився. На території колонії свого часу навіть побудували будиночок для молитви, який став чи не єдиним в Україні, розташованим в закладі такого типу.

Особлива увага надається місіонерському служінню. Так, за погодженням братів було прийнято рішення розпочати євангелізаційну роботу в навколишніх селах, і згодом, побудувати молитовні будинки.

«Сталося це після того, як розпочали проведення літніх дитячих таборів. Діти виявили бажання відвідувати Недільні школи, а так як не було приміщень, постало питання про відкриття у цих селах Домів молитви. Придбали землю, розпочали будівництво. І вже незабаром в одному із цих сіл за два місяці відкрили будинок», – розповідає старший пресвітер церкви Петро Каленик.

На даний час робота ведеться у шістьох селах. Щонеділі, а також у будні дні, з Вараша туди їздять відповідальні служителі, молодь, вчителі Недільних шкіл.

В селі Любахи вже практично побудований гарний та зручний Дім молитви, який може вмістити до 100 осіб. Нині тут близько двадцяти віруючих (відповідальний Віталій Ярошик). Також зусиллями церкви «Благодать» в селі відкрито реабілітаційний центр для алко-наркозалежних, як громадську організацію, у якому відбувається реабілітація та адаптація цих людей. П’ятеро з них вже готуються до адаптації і прийняття водного хрещення. Відповідальним служителем назначено Олега Ларичева (Станіслав Милтанов відповідальний за духовну роботу із залежними). Центр стрімко розширюється, на його території створюється господарство, ведуться посівні роботи, викопано ставок.

Аналогічний однотипний проект Молитовного будинку планується втілити також в селах Лозки та Заболоть. Вже придбано земельну ділянку, тимчасово поставлено модульний вагончик, ведеться подальша робота, готуються документи на реєстрацію. Відповідальними служителями назначені Микола Мельник (с. Лозки) і Леонід Журавський (с. Заболоть).

В селах Суховоля і Балаховичі зібрання проводяться в орендованих будинках, щонеділі проходять заняття Недільної школи. Займатися з дітками їздить група молоді з Вараша. Володимир Городний розповідає, що на початках відчувався певний опір з боку місцевого населення, але нині, в результаті тривалої євангелізаційної і соціальної діяльності, люди змінили свої думки. Побачивши любов і доброту, лід холодних сердець став танути.

16 лютого 2020 року відбулося відкриття Дому молитви в с. Бабка Володимирецького р-ну. Зусиллями Варашівської церкви був придбаний будинок, проведено його реконструкцію, оздоблено територію і закріплено відповідального з цієї церкви для подальшого звершення служіння у даному молитовному будинку (Олександра Сніжка).

Історія свідчить, що в часи п’ятидесятницького пробудження, коли нашими містами і селами проходили перші місіонери, у цій місцевості люди відкинули благу вістку, прогнавши Божих посланників. Але у Його передбаченні був задум знову звістити тут Благу вістку, і навіть утворити церкви. Ще десять років тому, пригадує Володимир Городний, вони їздили з братами та сестрами на служіння в село Сопачів. Дорога їхня пролягала через Бабки. Якось, повертаючись із служіння і проїжджаючи це село, через одну із стареньких сестер прозвучало пророцтво: «Бабка, Бабка, краю содомський! Настане час, Я дам вогонь у серця Своїх посланників, і вони пройдуть по цьому селі і зберуть тих, хто призначений до спасіння в житниці Мої».

Григорій Данилович пригадує видіння, яке було показано одній сестрі в той час, як тільки розпочинались проведення дитячих таборів: з молитовного будинку у Вараші у всіх напрямках йде рілля, досягаючи ближніх сіл. Так і сталося – в результаті дитячого служіння, розпочавши з міста, у сторони навколишніх сіл почала оратися земля і на ґрунт людських сердець сіятися зерно Божої правди.

«Згадані села змінюються на очах! Змінюється ставлення людей до нас. Бачачи нашу роботу, змінилося ставлення до віруючих і з боку інших конфесій. Люди бачать результати праці. Так, наприклад, ми зробили автобусну зупинку в Любахах, піклуємося про тамтешніх стареньких людей. У Вараші допомагаємо міській лікарні. Проводимо соціальну роботу з дітьми-сиротами, наші сім’ї готують їм подарунки. В реабілітаційному центрі для інвалідів проводимо благодійні заходи.
Постійність дає свої результати. Бо якщо робити якісь одноденні заходи, раз чи двічі на рік, то результату не буде», – переконаний Георгій Данилович.

Під час військових подій церква активно надавала допомогу на схід. І це далеко не все, що вдалося їй зробити, реалізуючи потенціал громади. На даний час розвиваються і інші не менш важливі служіння, ведеться праця у найрізноманітніших напрямках.

У 2014 році Кузнецовська міська рада нагородила Гейка Георгія Даниловича грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків, активну громадську діяльність у територіальній громаді міста, розвиток національної ідеї. А в червні 2018 році його було нагороджено нагрудним знаком «за заслуги перед містом», за вагомий особистий внесок у розвиток духовності та благодійну діяльність міста Вараш, присвоєно звання «людина року».

Петро Володимирович Каленик, підсумовуючи розмову, зазначив, що церква буде успішною тоді, коли виконуватиме доручення Ісуса. А можливостей для його реалізації достатньо:

«Нині є багато можливостей, запитів суспільства, викликів для Церкви. Щороку ми хрестимо близько 40 людей, до 40% з яких це люди зі світу.
Ми помітили, що масові євангелізації вже не дають такого великого результату, як раніше, тому ми робимо акцент на особистому євангелизмі, на практичному служінні. Ми хотіли б отримати землю і збудувати ще один молитовний будинок у Вараші. Зараз розглядається це питання».

Справді, не так давно у Вараші був збудований новий молитовний будинок, але нині і він стає замаленьким.

«Ми хочемо відкрити ще один Дім молитви. Такі великі церкви я вважає доцільно поділити так, щоб у кожній громаді було біля 200 людей. Це церква, яку ти можеш осягнути, яка працює, і в якій відчувається атмосфера сім’ї. Інакше вона перетворюється на приход, а ми скотимося у православ’я», – каже Георгій Данилович.

Він мріє про таку церкву, де служитимуть молоді брати. Цей підхід вже апробовано у діючій громаді – багатьом дияконам ще не має тридцяти років, такого ж віку брати поставлені відповідальними у селах. Пастор переконаний, що кожне покоління повинне відповідати за своє покоління:

«В багатьох церквах є великий розрив між молоддю і пасторами. А цього бути не повинно… Служитель має бути відкритим, близьким до людей. Багато що залежить від пресвітера. Дивлячись на його служіння, інші мають загорітися бажанням служити.
На жаль, не кожен хоче собі додаткових проблем і турбот, а тому деякі віруючі є пасивними та бездіяльними. Вони вважають за краще обрати спокійний спосіб життя».

Одне із прагнень Георгія Даниловича впродовж всього життя було зруйнувати стереотип про «штунду».

«Віруючих сьогодні розпізнають по тому, що вони не курять, не п’ють, не говорять поганих слів. А треба, щоб взнавали нас не по тому, що ми не робимо, а по тому, що ми робимо. Ісус Христос сказав: «Не ви мене вибрали, а Я вибрав вас, щоб ви йшли і приносили плід». Це заклик до активності, ревності і жертовності. Оце справжній християнин!», – переконаний служитель.

Якось один із місцевих посадовців сказав Георгію Даниловичу: «Ви навіть не уявляєте, що ви зробили для міста!». І чомусь одразу згадався сотник, якому юдейські старшини також давали позитивну характеристику: «Він достойний… Бо він любить народ наш…» (Лук.7:4,5). Ця любов виявляється у добрих справах, у постійній підтримці та допомозі, у відкритості, щирості. О, як би хотілося, щоб подібним чином відгукувались про всіх, хто носить величне ім’я християнина! Саме таким і має бути його життя, бо так заповів Христос: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матв.5:16).

Досвід Варашівської церкви вартий уваги, аналізу і перейняття. Розкривши потенціал громади, можна досягти величезних результатів у служінні Богу та принести хороші, рясні плоди для Царства Божого! А скільки таких церков є ще на Рівненщині, Волині та й, зрештою, по всій Україні… Якщо дванадцять апостолів та 120 учнів Христа у свій час зуміли поширити Євангелію до краю землі, то яких результатів можна було б досягнути сьогодні, використовуючи на повну сучасні можливості і наявний потенціал?!

Вірю, що Господь дасть вогонь у серця Своїх посланників і вони підуть, і проллється пізній дощ Божого благословення… Чи чуєте ви Його клич і шум дощу?..

Олександр Геніш,
редактор газети «За віру Євангельську»
Для сайтуУЦХВЄ

Долучайтеся до каналу Telegram: Telegram!

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!