Олександр Коток: Чим ти зайнятий у відповідальні часи?

За останні десятиліття Церква в Україні отримала великі можливості для служіння. За цей час було відкрито надзвичайно велику кількість церков, біблійних закладів, випущено періодичних видань, радіопередач тощо. Щоразу з’являються все нові можливості для поширення Божого Царства в нашій країні і світі. В минулі роки з зернами правди ми ввійшли на шкільну ниву, провели різного роду конференції та семінари серед освітян, щороку чи не у кожному українському місті та селі проводяться дитячі християнські табори. Останнім часом євангельські церкви об’єдналися в зусиллях задля боротьби за сімейні цінності, духовної та просвітницької діяльності серед органів вади, регулярно проводячи молитовні духовні ранки. Викликів існує чимало, роботи вистачає. Але на жаль, не всі християни активно влилися в роботу, чимало з них перебувають у якості спостерігачів. В чому, власне, причина?

Можна називати багато причин духовної пасивності. Нині існує чимало речей, які зменшують активність християн. Але, напевно, ключовим у цьому процесі є віра. Віра визначає наш стиль життя, формує наші вчинки. В 11-му розділі послання до Євреїв згадуються люди, які, завдяки вірі, звершували великі подвиги у свій час. Зокрема, автор послання оповідає про «Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців» (Євр.11:32-34).

Це особливі люди в історії. І особливість їхня була саме в наявності віри. Віра – це ключове, що має бути в християнина. Все що відбувається навколо нас, відбувається з метою зростити нашу віру, переплавити її, загартувати, зробити більшою і кращою. Для цього Бог використовує різноманітні методи. В обітованій землі ізраїльтян оточували народи, які завжди були для них проблемою (адже чинили багато шкоди, нападали, воювали, грабували). Це – филистимляни, ханаанеяни, сидоняни та інші. На запитання: «Чому Господь не вигнав їх?» отримуємо відповідь: ці народи Бог «позоставив на випробування ними Ізраїля» (Суд.3:1). Так буває з кожним із нас: в нашому оточенні є люди, які для нас дуже незручні; які чинять нам шкоду, дратують, спричинюють біль. Пояснення може бути таке ж: Бог позоставив їх, щоб ними нас випробовувати. Він хоче зробити з нас героїв віри!

Героєм хочеться бути багатьом, хочеться якихось досягнень (в тому числі й для слави Божої). Люди захоплюються героями. Але якщо подивитися на шлях, який веде до геройства, то він не такий захоплюючий. Це шлях жертовності, ризику, відданості, посвяти.

Історія, яку я хочу пригадати, розповідає про декілька типів людей в народі Божому. У книзі Суддів ми читаємо: «Коли помер Егуд, сини Ізраїля знову почали учиняти лихе перед очима Господніми. І віддав їх Господь в руки Явіна, царя ханаанського» (Суд.4:1,2). Ханаанеяни запанували над ізраїльтянами. У них було сильне військо (900 залізних колесниць), і вони впродовж 20-ти років сильно утискали Божий народ. Двадцять років – досить великий період часу, особливо, коли ти страждаєш. Цілком зрозуміло, що знаходячись в такій складній ситуації, Ізраїлеві сини почали кликати до Бога. І Бог почув їхню молитву. В якості судді Він поставив пророчицю Девору.

Одного разу ця жінка кличе Барака (вихідця з Нефталимового племені) та й каже йому: «Я маю відносно тебе слово від Господа. «Іди, зійдеш на гору Фавор, і візьмеш з собою десять тисяч чоловік з синів Нефталимових та з синів Завулонових» (Суд.4:6), і Господь дасть тобі перемогу над ханаанеянами».

Барак так і зробив: «І скликав Барак Завулона та Нефталима до Кедешу, і пішло за ним десять тисяч чоловіка. І пішла з ним Девора» (Суд.4:10). Розпочалась війна… Зрештою, історія завершується тим, що Бог дав перемогу!

Читаючи про ці події, виникає питання: Чому Бог Деворі наказав скликати людей тільки з двох племен – Нефталимового та Завулонового? Чим були зайняті решта племен? Що робили вони в той час, коли Господь великі дії чинив в Ізраїлі?

Девора та Барак співають тріумфальну пісню. Прочитаємо уривок з цієї пісні, який допоможе нам глибше зрозуміти ситуацію, яка склалася в ізраїльському народі.

«Великі вивідування у Рувимових відділах! Чого ти усівсь між кошарами, щоб слухати мекання стад? Великі вивідування у Рувимових відділах! Пробуває Ґілеад на тім боці Йордану, а Дан чому на кораблях буде мешкати він? На березі моря осівся Асир, і при потоках своїх пробуває. Завулон це народ, що прирік свою душу на смерть, а Нефталим на польових висотах» (Суд.5:15-18)

Оскільки прочитаний текст відноситься до жанру поезії, виникає деяка складність з його розумінням. Але при уважному прочитанні, при перегляді цих місць у різних перекладах, перед нами відкривається дивна картина.

В цьому розділі особливо фігурують два покоління (з 12 існуючих) – Завулон та Нефталим. Чомусь на війну Бог кличе людей саме з цих двох колін. Написано, що «Завулон ризикував своїм життям, так само і Нефталим». Ці люди «прирекли свою душу на смерть», вони були готові ризикувати, жертвувати своїм життям. Вони не побоялися виступити проти дев’ятиста колісниць ворога, зовсім не маючи власної зброї. Їх двигала віра. Вони добровільно пішли у бій, а тому на власні очі бачили великі діла Господні і завдяки цьому мали що розповісти своїм нащадкам.

Племена Рувима, Дана та Асира приділяли більше уваги не служінню Богу, а своїм матеріальним багатствам – отарам, кораблям та пристаням. Окрім того існували й інші причини, які перешкоджали їм чути Божий клич та приймати участь у Його справі.

Ось яка характеристика дається коліну Рувима (для порівняння взято текст із декількох перекладів): «Та коліно Рувима було поділене; Тільки у племен Рувима була незгода; В племенах Рувимових велика розбіжність; У покоління Рувима була велика нерішучість». Це речі, які забирають благословіння; які не дозволяють стати героєм віри; не дозволяють, щоб Господь діяв в нас і через нас. Нерішучість, розбіжність у поглядах, незгода, поділення... Скільки ці речі забрали добра, скільки принесли шкоди для Церкви Христової?!

Є припущення, що їх також просили приєднатися до бою, але вони не могли ніяк дійти згоди: хтось казав, що потрібно йти, хтось казав, що ні. Була одна балаканина, а діла – ніякого. Поки вони займалися пустими балачками, два коліна почули Божий поклик, пішли воювати і здобули перемогу. Бог докоряє «рувимівців», натякаючи на те, що вони знаходяться не в тому місці, де повинні були б бути, і що займаються не тим, чим потрібно: «Чого ти усівсь між кошарами, щоб слухати мекання стад?». Цей докір стосується й тих християн, яких не видно на передовій; які днями «сидять біля вівчарень та слухають мекання стад» – днями просиджують в інтернеті, у соц. мережах, беруть участь у різних політичних дебатах, постійно когось обговорюють, сіють незгоду та поділення». Голос Божий кличе до боротьби, до діла!

Іншу категорію християн уособлюють «гілеадці» та «данівці». Про них читаємо: «Галаад живе спокійно за Йорданом, і Дану чого боятися з кораблями?». Гілеад – це нащадки Манасії. Покоління Дану разом з частиною коліна Манасії жили на іншому березі Йордану. Кажуть, що на їхній території знаходилось таке відоме портове місто, як Йоппія (яке значно пізніше відвідав також Павло). Через це місто пропливали кораблі з усього Середземного моря, велась успішна торгівля. Що їм до того, що там, на іншому березі Йордану, ханаанеяни пригноблюють їхніх братів? Вони собі спокійно живуть, заробляють гроші. Їх не цікавило, що їхні ж покоління збираються на війну, якісь проблеми вирішують. «Нехай собі вирішують. А нам що до того? У нас бізнес, робота», – ось приблизна інтерпретація висловлювань сьогоднішніх «гілеадців».

«Асир сидить на березі моря й біля пристаней своїх живе спокійно». Асир жив на березі моря. Гарна погода, сонце, вода, пляж... Чудове, спокійне, повне задоволень життя! Коли роздається голос Божий, заклик до війни, до боротьби, до служіння – Асир відпочиває, засмагає на пляжі.

Отож, в той час, коли Рувим дискутував, Дан заробляв, Асир відпочив – Заввулон та Невталим ризикували своїм життям. І саме вони принесли позитивні зміни в народ! Девора співає радісну пісню, тому що: «в Ізраїлі закнязювали князі, народ себе жертвувати став» (Суд.5:2). Такі люди треба Господу! Через таких людей Він буде діяти.

Дорогий друже, до якої категорії християн належиш ти? Чи готовий ти так ризикувати своїм життям та жертвувати заради Божого Царства, як це робили люди із коліна Завулона та Нефталима? Чи не сієш ти в народі Господньому нерішучість, розбіжність у поглядах, незгоду, поділення? На жаль, останнім часом доводитися чути, як серед деяких християн, зокрема служителів, загострилися богословські дискусії, які породжують напруження і, власне, відводять їх від їхньої головної місії у служінні. «Ангел світла» (2 Кор. 12:14), здається, пропонує серйозні теми для обговорення, а насправді сіє зерно поділення серед святих. Намагаючись довести свою «правду», люди й не помічають, як наносять рани Тілу Христовому. Часто вони роблять це щиро і з ревністю. Але таким чином зводяться нові барикади, сіються поділення в церквах і між церквами. Ще однією спокусою, на яку піддалися окремі християни є політичні дебати, які закінчуються подекуди взаємними образами та конфліктами. Такі люди ніколи не зможуть почути звук Господньої труби, вони не спосібні реагувати на заклик Божий, який продовжує звучати і в наш час. Що радить Павло людям, які потрапили в цю категорію? «Благаю Еводію, благаю й Синтихію думати однаково в Господі» (Фил.4:2); «доповнiть мою радiсть: майте однi думки, майте ту саму любов, будьте однодушнi та однодумнi» (Фил.2:2); «нарештi, будьте всi однодумнi, милостивi, братолюбні, милосердні, дружелюбнi, смиренномудрi; не платiть злом за зло або лихослiв’ям за лихослiв’я; а, навпаки, благословляйте, знаючи, що ви на це покликанi, щоб успадкувати благословення» (1Петр.3:8-9).

Що ж порадити людям, які, подібно до племен Рувима, Дана та Асира зайняті гонитвою за матеріальними благами, або ж замість служіння Богу, насолоджуються комфортним життям? Погляньте на вічну і нетлінну нагороду, яку Христос приготував вірним Своїм працівникам! Згадайте Мойсея, який «досягнувши вiку, вiдмовився називатися сином дочки фараонової i захотiв краще страждати з народом Божим, нiж мати тимчасову грiховну насолоду, i ганьбу Христову вважав бiльшим для себе багатством, нiж єгипетськi скарби; бо вiн дивився на нагороду» (Євр.11:24-26).

А ось ще одна цінна порада Павла, її він адресує своєму «вірному другові»: «допомагай тим, хто в боротьбі за Євангелію…» (Фил.4:3). Слово, яке перекладено тут як вірний, має й інші відтінки: «справжній, істинний, щирий». Ось такими християнами нас хоче бачити Господь! Друзі, служімо Господу з повною посвятою! Будьмо відважні та жертовні! А також підтримуймо тих, хто звершує служіння поруч з нами!

Бог кличе нас сьогодні до боротьби, до служіння, до нагороди! «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами» (Євр.12:1). Не відволікаймось від свого основного призначення, на усілякі другорядні речі. Нас покликав Господь до служіння, до перемоги!

Ст. пресвітер Рівненського обласного Об’єднання УЦХВЄОлександр Коток

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!