Мільярд для Президента, покарання за «лайк» в Однокласниках та намагання спотворити Конститицію

23 листопада Верховна Рада прийняла бюджет на 2019 рік. Одна з особливостей цього бюджету, що в ньому передбачені витрати на такий собі Фонд Президента України. На його створення і забезпечення функціонування був виділений аж 1 млрд. грн. В документах зазначається, що Фонд створений з метою підтримки освітніх та наукових проектів, на підключення інтернету у сільських школах, придбання шкільних автобусів, будівництво басейнів і т.д. Для таких благих цілей Порошенко вирішує створити свій Фонд, і з гордістю розповідає про це на своїх телеканалах, що він відтепер особисто буде підтримувати талановиту молодь. Але кошти для «свого» Фонду він то бере наші! По суті, цей мільярд він використає на свою передвиборну компанію. Впродовж наступного року ми будемо бачити, як Петро Олексійович в якості Діда Мороза «даруватиме» то тут, то там школам автобуси, ноутбуки, будуватиме басейни. І наш народ буде дякувати йому, за такі гарні справи, що у них такий благородний Президент, про це з пафосом розповідатимуть телеканали. А насправді, він все це робитиме за наші з вами кошти, за кошти бюджету. А як колись сказала Маргарет Тетчер, бюджетних грошей немає, є гроші народні.

Мільярд – це дуже багато. Для прикладу на Національну раду України з питань розвитку науки і технологій було виділено всього-на-всього 509,3 тис. грн. (в 2000 раз менше), на Національний фонд досліджень та Державний фонд фундаментальних досліджень і на науково-технічні розробки 262 448 тис. грн. (в 4 рази менше). А от на Український культурний фонд, який був створений за часів Президента (2017 р.) і головою якого є його дружина 708 007,8 тис. грн. (708 млн. наших з вами грошей).

Близькі до Президента люди говорять, що Порошенко дуже жадібний, він ніколи на свою передвиборну кампанію, на підтримку своїх телеканалів власних грошей не тратить. Все це він робить за кошти бізнесменів, які під тиском змушені фінансувати його проекти.

Ще однією відмінністю Порошенка від його попередників є його намагання контролювати весь медіа простір України, особливо провідні телеканали (тогорічна історія з медіахолдингом 1+1 медіа, нинішня з News One та ін.). Та й з свободою слова не все гаразд – спробуйте щось сказати проти Президента, спробуйте викривати його злочинну діяльність і тут же будете мати проблеми (скоріш за все вас звинуватять в сепаратизмі, в проросійських поглядах і т.д.). Звичайно, мова йде про тих людей, яких слухають/дивляться мільйони українців, які мають вплив, рейтинг, популярність (в основному – журналістів). Прості люди можуть говорити що хоч, їх все одно ніхто не чує.

Ви навряд чи чули, як 14 листопада в Києві зібралась Кваліфікаційна-дисциплінарна комісія прокурорів і «вирішували» як покарати прокурора Донецької області Н.О. Солдатову. За що? Вона поставила «лайк» в Однокласниках на якийсь проросійський чи комуністичний пост. Було зібрано 800 сторінок по її справі, переглянули всі записи в соц. мережах. Довелось цій прокурорші виправдовуватись, що натиснула випадково на «вподобання», або що це зробила випадково її дитина. Зрештою, звільнили цю прокуроршу. Це до питання свободи слова...

На останок про Конституцію. 22 листопада парламент попередньо підтримав внесення змін до Конституції, щоб у три статті Основного закону додати слова про реалізацію «стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». Навіщо спотворювати Конституцію, вносячи туди політичні гасла? А що, якщо раптом політична ситуація у світі зміниться? Європейський Союз не є чимось ідеальним, це просто об'єднання. Британія, наприклад, вийшла з нього, Польща – планує вийти. І тут немає нічого трагічного, ці країни й надалі продовжують залишатись європейськими... Напрям в сторону ЄС правильний, але в Конституції таке не прописують.

Ось такі думки на політичну тему, з нагоди 5-річчя Революції гідності. Можна було б написати ще про багато чого: злочини діючої влади, тарифи, політичну складову навколо Томосу, корупцію, брехливість ЗМІ, економіку, освіту і т.д. Непросте питання виникає: Чи оправдує себе Революція гідності? Або чи варто за це було йти на такі жертви? Однозначно на це відповісти не можу, навіть дивлячись на все те, що сьогодні відбувається в країні. Не можу сказати, що Революція гідності себе не оправдала або була надаремною, тому, що ми не знаємо інших можливих шляхів, якими могла б піти країна і до яких наслідків це могло б привести, якби не події 2013-го року. Але те, що нині при владі люди не кращі за тих, які були перед цим – це однозначно.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!