Про жнива на духовній ниві: використання сучасних технологій у справі євангелізації
З року в рік, безупинно триває процес сіяння, поливання, зрощення, жнив. Змінюються природні умови, пори року, властивості ґрунту, методи та підходи аграріїв, відповідно, і результативність врожаю, але сам цей процес триває постійно.
Порівнюючи 90-ті роки із сьогоденням, можемо спостерігати ряд очевидних змін, які відбулись на духовній ниві в Україні. З цього приводу за коментарем ми звернулися до пастора-євангелиста, керівника відділу освіти УЦХВЄ Віктора Вознюка.
Вікторе Володимировичу, значну частину свого життя ви присвятили справі благовістя. Які зміни, на Вашу думку, відбулись у цій сфері за останні десятиліття?
Віктор Вознюк: В 90-ті роки ми мали справу із величезною спрагою людей, яка була викликана безбожною політикою радянської держави. І коли цей «залізний занавіс» впав, то відкрилось широке поле для посіву. Воно, зауважу, вже було підготовлено для сівби. Тепер це поле засіяне, а новий ґрунт для посіву ще не підготовлений. Підготовка в цьому напрямку триває, але є досить повільною. Відповідно, зараз немає такого запиту на євангелізації, як він був перед цим.
В 90-х роках євангелізація була більш емоційного спрямування. Тодішнє покоління людей виховувалось на певних героях, на необхідності посвячення себе Вітчизні, тому їхнє мислення не було таке прагматичне. Нині складова мислення дещо змінилася, стала більш раціональною, базується на аргументації. Основне питання, яке виникає в думках людей: «Що мені за це буде?». Тому той, хто цього ще не зрозумів, а й досі намагається довести людей до плачу, викликати своїми проповідями надзвичайні емоції в слухачів, виглядає в їхніх очах досить дивно.
Внаслідок перенасичення інформацією, людей тепер мало що цікавить в духовних питаннях, через це з масових євангелізації переходять на рівень індивідуальних стосунків. Масові євангелізації сьогодні носять більш презентаційних характер (як от, нещодавно проведене в Києві Українською Церквою Християн Віри Євангельської масштабне хрещення у водах Дніпра з нагоди 1030-ліття хрещення Русі).
Змінився також майданчик для євангелізацій. В 90-ті роки це були вулиці, стадіони, Будинки культури, а зараз ці вулиці стали віртуальними. Тому сьогодні євангелізація частково переходить у віртуальну площину. Це реальність з якою ми зустрілися, і якщо ми хочемо бути успішними, то маємо бути там також.
Олександр Геніш: Сучасне суспільство навряд чи можна уявити без інформаційних технологій. Причому, підключити Інтернет зараз можна не тільки для дому. Вже зараз до мережі підключають автомобілі, які можуть в режимі онлайн отримувати мультимедійний контент, а також оновлювати інформацію про дорожню ситуацію і погодні умови. Системи відеоспостереження, що транслюють картинку з дверного вічка на смартфон користувача, датчики рівня диму і стану повітря, керовані в режимі онлайн – всі ці речі доступні вже зараз. Ми подорожуємо Інтернетом, робимо безкоштовні дзвінки через Інтернет, користуючись лептопом з системою Wi-Fi, слухаємо плейєр iPod дорогою додому. Деколи навіть здається, що ми переживаємо золоте століття технологій.
За повідомленням УНІАН, жителі України сьогодні проводять в Інтернеті більше 30 годин на місяць, при тому, що в 2008 році цей показник становив в середньому 8 годин. Українські діти в соц. мережах проводять по 5-7 годин на добу, або 150-210 годин на місяць. Найбільша частина цього часу витрачається у соціальних мережах. За кілька останніх років вони стали найпопулярнішими ресурсами в Інтернеті: сьогодні Facebook, Twitter і Linkedin у США й Західній Європі, а Вконтакте й Однокласники в країнах СНД – це сайти з мільйонами активних користувачів. Ці ресурси відвідують 75% українських користувачів Інтернету.
У липні цього року нами було проведено опитування серед активних Інтернет-користувачів, як часто вони використовують соц. мережі для справи євангелізації. 36% опитаних відповіли, що використовують їх постійно, така ж частина використовує соц. мережі з євангелізаційною метою вкрай рідко, 17% опитаних вважають цей метод євангелізації найбільш ефективним, натомість 11% не використовують його взагалі. Як бачимо, активність християн в соц. мережах зростає. Загалом, понад 70% так чи інакше використовують новітні технології для донесення Євангелії невіруючим. Наскільки такий метод євангелізації є ефективним; чи навчилися християни використовувати його і чого більше від нього: користі чи шкоди, – ми запитали в служителів церкви ХВЄ Рівненської області.
Василь Скаржинець: Однозначно відповісти на це питання неможливо. Звичайно, що цей метод має як свої переваги, так і недоліки. Хтось знайшов в Інтернеті якусь змістовну проповідь, цікаву інформацію, яка торкнулась його серця – це, безсумнівно, досить добре. Але ніщо не замінить живого спілкування з віруючими людьми. Саме служіння для проповіді Євангелії в Інтернеті повинно бути сконцентроване на тому, щоб направити людину до живої Церкви. Інакше ми виростимо покоління духовно деформованих людей, що втратили здатність до спілкування. В Інтернеті людина споживає готовий продукт, натомість в зібраннях їй пропонується брати безпосередню участь в служінні.
Мусій Губеня: Звичайно, що новітні технології використовувати потрібно. Але в спілкуванні через соц. мережі є кілька недоліків: ми не бачимо людину насправді, а лише її створений профіль, який не завжди відповідає дійсності. Не знаючи людини, важко з нею працювати. Проте, є й позитивні моменти. Значна частина населення користується Інтернетом, вони читають новини, отримують звідти інформацію, стежать за діями своїх друзів і знайомих в соц. мережах. Звичайно, що хотілося б, щоб там було чим побільше якісної, християнської інформації, при правильному поданні якої, ми отримаємо користь у справі поширення Божого Царства. Використовуймо усі доступні методи, аби досягати результату!
Олександр Попчук: Поширення Євангелії має бути головною задачею Церкви. Відповідно, всюди, де знаходяться люди, має проводитися справа благовістя. Ми повинні користуватися всіма методами донесення доброї новини до людини. Але при цьому, найнадійнішим методом є не телебачення і не Інтернет, а жива проповідь про Господа Ісуса Христа. Якщо ми тільки зосередимося на Інтернеті і не будемо проповідувати Євангелію вживу та свідчити про Христа, то наш результат буде плачевний. Ми володіємо даними і інших опитувань, зокрема, що люди, які повністю занурені в соц. мережі, менше сповняються Духом Святим, менше свідчать про Господа і менш активні в церквах. Я особисто перевіряв, що ті християни, які користуються гаджетами, а не книгою Біблією, слабше знають Писання. Однозначно, що Інтернетом потрібно користуватись, але це другорядне питання; головне питання – це Велике доручення Господа Ісуса Христа. Церква має бути жива, а Інтернет церква – як і Інтернет вечеря.
Віктор Вознюк: Зараз ми тільки вчимося використовувати цей метод. Ще навіть не у всіх є розуміння, що в соціальних мережах можна євангелізувати. Щодо ефективності, то вона є, але це далеко не єдиний метод у справі благовістя. Інтернет технології, зокрема соц. мережі, ми використовуємо як один із інструментаріїв впливу на суспільство.
Тут є своя небезпека. Віртуальний світ має такі ж вулиці, як і звичайний світ, на яких є чимало небезпек. Ходити цими вулицями одному не варто, адже можна заблукати чи потрапити на вулиці «червоних ліхтарів». Найкраще, коли в цій сфері працює група людей, яка пройшла фахову підготовку, створена команда, в якій моляться за цю справу, підтримують одне одного. Всюди існують свої правила: щось можна робити і щось робити не можна. Говорячи про Інтернет євангелізацію, можна згадати правила п’яти «НЕ»: не засуджувати людину, не використовувати церковну термінологію, не перенасичувати біблійними текстами, не вести довгі бесіди чи дискусії, не створювати публікації, які довго читаються. Натомість досить ефективною є пропозиція молитися за конкретні потреби людини, – таким чином гарно зав’язується розмова з людиною. Відповідайте на запитання чесно. Якщо вже почали вести Інтернет сторінку, то регулярно відвідуйте її, відповідаючи на листи та повідомлення. Не змушуйте людину каятися, не підганяйте її, а спонукайте її до своєчасного покаяння.
Олександр Геніш: Якого змісту повинний бути євангелізаційний контент в Інтернеті?До чого варто закликати людей?
Віктор Вознюк: Найкраще спочатку людину познайомити з Богом, тоді вона захоче піти до церкви. А взагалі, найперше треба привернути людину до себе, побудувати відносини, викликати у неї довіру. І лише тоді перейти до наступного кроку – її розвіртуалізації. Тільки варто бути обережним, адже віртуальним співбесідником може бути будь-хто, і не завжди ця особа є тою, за яку себе видає.
Олександр Геніш: Чи представлена УЦХВЄ, зокрема об’єднання Рівненщини, в соц. мережах? Чи ведеться якась робота в напрямку створення власних ЗМІ?
Віктор Вознюк: Так, ми маємо офіційний сайт та сторінку в соц. мережах Української Церкви Християн Віри Євангельської та багатьох обласних об’єднань Союзу. Там публікуються новини, які відбуваються в братстві, в п'ятидесятництві. Є сторінки і молодіжних відділів, відділу освіти тощо. З недавнього часу за підтримки УЦХВЄ Рівненщини виходять програми «Інша перспектива», «Голос, що кличе», публікуються трансляції конференцій та інших цікавих заходів.
Досить ефективним є ведення особистих блогів, хоч цей напрям ще потребує розвитку. І не обов’язково, щоб ці блоги були суто на релігійні теми, – добре, якби в нас були блогери, які мали б свою цільову аудиторію. Ми розуміємо важливість цієї справи і зацікавлені в її налагодженні та підтримці.
Олександр Геніш: Деякі церкви сьогодні мають практику запису служінь, онлайн трансляцій? Інші створюють в інстаграмі чи фейсбук паблік-акаунти. На скільки це ефективно і чи варто до цього прагнути тим церквам, в яких ще така практика відсутня?
Віктор Вознюк: Дивлячись з якою метою ми це робимо. Якщо з метою євангелізації, то, найперше, ми повинні враховувати вимоги часу, контент має бути якісний – починаючи від якісної зйомки, професійної камери, і закінчуючи чіткою, конкретною, дієвою інформацією. Інша справа, коли це організовується для віруючих людей, які в силу певних обставин, не можуть відвідувати зібрання. Хоч теж потрібно стежити за тим, аби це не викликало в членів церкви легковажності до відвідування зібрань.
Олександр Геніш: В минулому номері газети ми згадували про те, як відбувалася євангелізація в міжвоєнний період на наших землях. Тоді віруючі ходили групами від села до села, розповідали кожному зустрічному про Божу любов і про необхідність покаяння. І це приносило величезний ефект! Саме цей час історики називають найрезультативнішим для євангельського руху, більшість громад утворилася саме в цей період. Хвиля пробудження прокотилася на наших землях також на поч. 90-х років, після розпаду радянського союзу. Цей період запам’ятався багатьом віруючим проведенням масових євангелізацій на стадіонах, площах та інших громадських закладах. Тоді щороку громади поповнялися десятками нових людей, відбувались велелюдні хрещення.
А як картина виглядає в даний час? Дійсно, помітно суттєві зміни, вони очевидні. Найперше, вражають можливості, які сьогодні доступні у справі благовістя. Якщо раніше робітники у своїх руках тримали серпи, то сьогодні вони мають можливість користуватись спецмашинами. Минулого року (в рік Реформації) ми спостерігали за тим, як на духовних полях України виднілися сотні одиниць техніки різних конфесій, реалізовувались сотні проектів та програм для збору врожаю. Та чи вдалося за рік зібрати його хоч жменьку? Про результати зібраного врожаю говорити ще рано, адже, на думку багатьох євангелистів, нині євангельські церкви проходять період, який більше схожий на підготовку ґрунту, аніж жнива. А це ще більше ускладнює нашу роботу, адже євангелізаційне поле значно змінилось, воно стало складнішим.
Якось в одному із міст Індії зламалася електростанція. Щоб її відремонтувати, керівництво країни змушене було викликати спеціалістів з Японії. Коли ж ті приїхали, то підійшли до цієї електростанції і дві години навколо неї ходили, про щось радячись між собою. Аж раптом один із них підійшов і постукав в якомусь певному місці, щось там натиснув – і електростанція запрацювала! Але що всіх здивувало, це те, що японці вкінці виставили рахунок індійському уряду в сумі 1 млн. і 1 долар. Їх потім запитали: чому саме така сума? І почули відповідь: один долар ми взяли за те, що постукали, а мільйон доларів – за те, що знали де постукати.
Так ось, світ сьогодні – це складна електростанція. Знати де натиснути, знати що сказати – головне завдання сучасних духовних інженерів. Ми ж, буває, часто стукаємо де попало і чим попало. Інколи від наших слів, від настінних написів в соціальних мережах чи білбордах, від наших дій стає якось не по собі. Замість того, щоб спочатку порадитись та вивчити ситуацію, ми одразу починаємо «стукати» наввипередки. Ми тратимо мільйон доларів за те, щоб постукати і лише один долар витрачаємо на те, щоб знайти де саме постукати.
В якості інструменту ми використовуємо шаблонні церковні фрази, які, на жаль, сьогодні уже не діють. Вивчаючи життя Ісуса, ми бачимо, наскільки влучно Він володів словом, Він знав як і що сказати конкретній людині: молодому юнаку порадив продати маєток, Никодиму – народитись згори. Христос бачив внутрішній світ людини, бачив її конкретну проблему. Ми ж, згідно «традиційних» методів євангелизму, звикли використовувати такі шаблонні фрази, як «відкрий своє серце», «прийми рішення для Христа», «помолись молитвою покаяння». Парадокс в тому, що кожна деталь електростанції унікальна. Звідси, випливає унікальний підхід до кожної людини: спочатку намагання зрозуміти її внутрішній світ, проблеми, рівень наближеності до Бога, а лише тоді використовувати потрібний інструмент. Тобто робота зводиться до світоглядного рівня людини, а не до заучування доктринальних формулювань.
Одним словом, країні потрібні висококваліфіковані інженери. Сьогодні ми маємо небачену кількість «духовних» робітників. Тільки протестантських духовних навчальних закладів в Україні більше 100, які щороку випускають сотні своїх кадрів. Та чи змінюється від того ситуація на ниві Божій?
Згадується явище метаморфозу – перетворення гусениці в метелика. Чимало студентів духовних закладів були і залишаються «духовними гусеницями», так і не перетворившись в метелика. Вивчення духовних законів, доктрин, набуття теологічних знань не перетворює «гусеницю» на «метелика». Процес духовного метаморфозу – це надприродній процес, який звершує Дух Святий, людина «перемінюється відновою свого розуму», «вмирає для себе», зодягається в силу «згори» і живе для Христа. В іншому випадку спостерігається кумедна картина: гусениці починають підстрибувати, намагаючись злетіти. Ми, в свою чергу, виділяємо із них тих, хто підстрибує вище інших, і проголошуємо їх «лідерами» по відношенню до інших. Далі ми організовуємо особливі лідерські програми для гусениць, які підстрибують вище інших. Та невже ж таке підстрибування принесе якийсь результат? Лише через надприродній акт преображення оновленням розуму для пізнання волі Божої гусениця зможе перетворитися в метелика, політ якого буде легкий, простий і прекрасний, а служіння результативним.
На початку згадувалось про сучасні комбайни та їхні можливості. Можливості величезні! До прикладу, сучасний комбайн за годину може змолотити до 70 тон зерна! Але чи вміємо ми користуватись тими «комбайнами»? Наскільки ефективно ми використовуємо Інтернет, Facebook та інші соціальні мережі? Хоча ними й можна зібрати величезний врожай, ними також можна назавжди затоптати колос у землю. Своїми публікаціями та невихованими коментарями, зрештою, своєю самоправедністю деякі вселяють відразу в серця багатьох потенційних християн. А таких сучасних «комбайнів» існує чимало. І за цими «комбайнами» сидять чимало «духовних комбайнерів», які не мають навіть елементарних знань в користуванні цією технікою.
А ще для комбайнів потрібна велика кількість пального. Для того, щоб вийти на достатній рівень, щоб успішно опрацювати гектари українських полів, потрібна велика сила Святого Духа. Без неї краще комбайнам на поле не виїжджати взагалі. У цьому випадку прикладом для нас є Христос: «І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами, і вздоровляти недуги. І послав їх проповідувати Царство Боже та вздоровляти недужих» (Лук.9:1,2)
Перше, чим розповідати грішнику про Ісуса, який стукає у двері, варто самим прислухатися до цього стуку. Ісус справді стоїть біля дверей та стукає. Він стукає в двері Своєї Церкви, Він бажає ввійти і розділити з нею вечерю, бажає зодягнути її в Свою силу, наповнити Своєю славою. Але Йому не поспішають відчиняти – там і так комфортно, без Нього, з своїми власними планами, програмами, проектами, стратегіями і іншими способами «займатися церквою». Церква спить і насолоджується снами про пробудження. Чи проснемося ми, чи нам приємніше спати в зручному інтер'єрі рукотворних традицій?
Зрештою, незважаючи на різні недоліки, складнощі та проблеми, з якими стикаються сучасні церкви в питаннях євангелізації, варто визнати, що в Україні все таки справді проходить підготовка до жнив. Минулого року, з зернами правди ми ввійшли на шкільну ниву, ми провели різного роду конференції та семінари, посіявши у сердечний ґрунт п'ять важливих духовних принципів: Тільки Писання! Тільки віра! Тільки благодать! Тільки Христос! Тільки Богу належить слава! Цьогоріч Українська Церква Християн Віри Євангельської продовжує працю в цьому напрямку: за її активної підтримки відбулись районні та обласна учнівські олімпіади «Знавці Біблії»; було організовано молодіжний з’їзд з наголосом на те, що віруюча молодь покликана звіщати Євангелію; чи не у кожному українському місті та селі були проведені дитячі християнські табори. Безсумнівно, що такі дії залишають помітний вплив у свідомості українських громадян, розм’якшуючи ґрунт їхніх сердець до прийняття Слова Божого. Бог благословляє Україну, дарує їй великі можливості для проповіді Євангелії! Чи не є це підготовкою до жнив, пробудження, злиття пізнього дощу? Не пропустімо цього часу! Лише «підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!».
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар