Систематизована історіографія п’ятидесятницьких досліджень
Непростою є ця справа нотувати історію, по крихтах віднаходити інформацію, записувати інтерв’ю, опрацьовувати архіви. Однак, останніми роками почали з’являтися все більше досліджень, як конфесійних авторів, так і науковців, які присвячені історії п’ятидесятницького руху. Наприклад, лише за останні три роки світ побачили об’ємні праці Михайла Мокієнка, Олександра Геніша, Дмитра Коваля, Віталія Гури та деяких інших молодих дослідників.
Давайте спробуємо зібрати усі наявні дослідження про п’ятидесятників і здійснити їх класифікацію. До вашої уваги систематизована історіографія п’ятидесятницьких досліджень із дисертації В.О. Гури.
До першої групи досліджень відносяться напрацювання зроблені у радянський період зусиллями науковців діалектично-матеріалістичної школи. Дослідження ХВЄ радянського періоду, проводились виключно із упередженої ідеологічної позиції, де піддавались нищівній критиці магістральні віронавчальні положення та богослужбова практика ХВЄ. Прикладом популярних досліджень зазначеного періоду є праця «П’ятидесятники» А. Т.Москаленко, написаної з пропагандистської позиції, з метою звинувачення лідерів ХВЄ у використанні гіпнотичних технік впливу на людей під час богослужіння. Більш стисла критична інформація містилась у численних варіаціях «Путівника атеїста», «Настільної книги атеїста» та в книзі для юнацтва – «Вдаване братерство» А. Бєлова. Зусилля дослідників були спрямовані на формування негативного суспільного ставлення до ХВЄ через карбування образу ментально хворих сектантів, не здатних до суспільно-корисної праці.
Друга група досліджень формується із настанням незалежності України. В цей час, дослідженням п’ятидесятників займались: П. Л. Яроцький, А.Колодний, Ю. Є. Решетніков, В. Є. Єленський, І. В. Кондратьєва, Т. В. Грушова (Т. В. Жижкова), О. М. Ігнатуша, В. І. Любащенко, С. В.Санніков, Р. П. Соловій, М. М. Мокієнко, В. В. Титаренко, О. В. Борноволоков, С. Губеня, О. Геніш. Головною метою вказаних авторів була фіксація ключових етапів розвитку вітчизняного та світового п’ятидесятницького руху, аналіз інституційних і богословських тенденцій в русі ХВЄ на основі розвитку віронавчальної традиції, а також виявлення їхньої суспільно-політичної активності під час вузлових моментів історії України («Помаранчева революція», «Революція гідності»).
Третя група досліджень була виконана конфесійними авторами-ентузіастами і спрямована на фіксацію історичних даних із педагогічною метою виховання молодого покоління ХВЄ через ствердження у власній самоідентичності. Більшість сучасних напрацювань з історії п’ятидесятницького руху в бувшому СРСР ґрунтуються на тритомній енциклопедичній праці «Прохала Росія про дощ у Господа» В. І. Франчука, де автор опублікував найбільш цінні архівні матеріали, протоколи, інтерв’ю з керівниками п’ятидесятницьких об’єднань, зробив аналіз періодики, опрацював спогади та віронавчальні тексти. В цій праці автор створив міст між очевидцями служіння перших п’ятидесятників в Україні та сучасністю. Важливим внеском в дослідження емігрантського п’ятидесятницького руху стала докторська монографія В. І. Франчука (яка вийшла під назвою «Небо чужим не буває») про долю та служіння українських п’ятидесятників в Аргентині.
Дослідження локальних громад проводили: О. Підлужна, М. Головерса (історія ХВЄ Рівненщини) та Д. Коваль (історія ХВЄ Західних областей України). Спільною рисою для вказаних локальних досліджень є зосередженість на фіксації історичних фактів через публікацію архівних документів, фотографій, елементів особистих свідчень. Все це підкорено одній меті – хронологічній реконструкції розвитку п’ятидесятництва в певних регіонах.
До четвертої групи досліджень відносяться праці закордонних науковців, які зосереджені на вивченні п’ятидесятницького руху як сучасного релігійного феномену. Серед російських дослідників п’ятидесятництва зазначимо: В. П. Клюєва (локальні п’ятидесятницькі громади), Р. М. Лункіна (вивчення широкого контексту історії та богослов’я п’ятидесятників й харизматів), О. В. Дьяченко (проблеми історії та богослов’я п’ятидесятницького руху в Білорусії), Л. Сімкін, та О. Кондрашина (біографія І. Ю. Воронаєва, інтерпретація вузлових етапів російського п’ятидесятницького руху). Серед закордонних англомовних дослідників п’ятидесятництва найбільш авторитетними вважаються: С. Робек (проблеми витоків п’ятидесятництва в США на початку ХХ століття), С. Темпл (біографія І. Ю. Воронаєва), М. Гувер (інтерпретатор історії п’ятидесятницького об’єднання в США «Асамблея Божа»), А. Мак-Грат (аналіз тенденцій розвитку п’ятидесятницького руху), А. Йонг (ідентичність та богослов’я п’ятидесятництва), Р. Ліардон (інтерпретація біографії ключових лідерів п’ятидесятників та харизматів з метою створення морально-духовного прикладу для наслідування), В. Холінвегер (феномен п’ятидесятництва), Д. Дейтон (богослов’я п’ятидесятників), Д. Донева (біографія І. Ю. Воронаєва), та дослідник із Німеччини – Л. Франк (доля німців-п’ятидесятників в СРСР).
П’ятою групою досліджень богослов’я п’ятидесятників є праці конфесійних авторів, які шляхом богословського самоаналізу проблематизували сферу розвитку віровчення та конкретизували існуючі віронавчальні положення, забезпечивши тим самим можливість для подальшого аналізу п’ятидесятницького догматичного дискурсу. Формулювання ключових догматичних положень п’ятидесятників та спроба детального богословського обґрунтування була виконана наступними авторами: В. М. Боєчко, С. Гортон, В. Мензіс, Ф. Смольчук, Р. Улонска, В.Сардачук, Р. Махоні, Б. Кленденен. На сучасному етапі, серед дослідників п’ятидесятницької пневматології викликає інтерес академічна дискусія між Д. Данном та У. Аткінсоном в питанні богословського розуміння доктрини хрещення Духом Святим.
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в
Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в
Telegram!
Коментарі
Дописати коментар