За справу взялися доктори...

Буквально на днях з’явилася одна дуже таки незвична для нашого протестантського середовища стаття, яку навмисне поширюють окремі особи, які, в основному, або вдають із себе великих інтелектуалів, або мають неприязнь до відомого пастора із Сакраменто Олександра Шевченка. Статтю написав деякий Олександр Лихошерстов, який хоч і не є відомим в широких колах євангельських християн, але, як він сам зауважує в своїй роботі, є доктором богослов’я і «рукопокладеним вчителем Союзу ХВЄ». Назва статті звучить так: «Эпистемологические Проблемы Интерпретаций в Простонародно-местечковом Богословии Александра Шевченко» . Гадаю, що дехто із моїх читачів, почувши тільки назву, вже взялися за голову. В самій же роботі вжито десятки слів ще більш складних, що ускладнює розуміння цієї роботи та забирає бажання читати далі. Як висловився хтось із читачів: «Взагалі не розумію автора статті, і не тільки із-за «високого» стилю, який неможливо зрозуміти без словника (і то, думаю, навряд чи). Яка мотивація написання – особисті рахунки? І до чого тут Кальвін, Цвінглі, Лютер у яких своїх звивин вистачає?... І хто такий доктор Теології Олександр Лихошерстов, крім гучного титулу?». Воно й справді, для чого в назві статті згадувати ім’я пастора із Сакраменто? Адже аналізуються там загальні богословські питання, як, наприклад, взаємовідносини Церкви і держави, відношення до зброї і т.д. Але якби в назві статті не ім’я Шевченка, то її прочитали б декілька десятків людей (переконався в цьому сам, адже не один раз писав наукові статті, в назві і в основному змісті яких вживав складні терміни).

Я не маю на меті критикувати дану статтю, бо для цього потрібно досить багато часу і кваліфікованої підготовки (робота пророблена величезна, стаття серйозна). Але читаючи її і спостерігаючи за діяльністю і висловлюваннями окремих християн, у мене виникли деякі думки. Ним і хочу поділитись (вони є загальними і не стосуються автора статті особисто).

1. Деякі люди намагаються пропіаритись на чиємусь імені, критикуючи когось більш відомого, чи провокуючи його. Шевченко, наприклад, піднявся (здобув популярність, авторитет) випускаючи програму «Угол». На той момент виходу цієї програми чекали з нетерпінням, диски розходились тисячними тиражами. Це була чудова програма, це було благословіння для слов’янської Церкви! І інші справи робив Шевченко, які утверджували його покликання, додавали авторитету і визнання. Геннадій Мохненко завоював довіру в багатьох людей завдяки тому, що створив дитячий будинок, всиновив десятки дітей, а також боровся з наркоманією. Зробіть і ви щось корисне для Божого Царства. Ось шлях для підняття, а не за рахунок «тегання» відомих людей.

2. Критика повинна бути подана з любов’ю, без особистих образ, з ціллю виправити людину, що помиляється, а не вжалити її як можна болючіше. Автор статті називає громаду християн в Сакраменто (ц. «Дім хліба») єретичною. Смілива заява! Подивіться на ваші церкви (там де ви є членами чи пасторами), вони вже давно перестали бути схожі на зібрання Божого народу. Атмосфера театру, дискотек в рази перевищує атмосферу, яка панує в церкві «Дім хліба». Фрази, які звучать із кафедр теж інколи не вписуються в протестантське богослов’я.

О. Лихошерстов не скупиться на «компліменти» в характеристиці особистості Шевченка. Зокрема, він пише: «вже багато років, все що виходить з його «святих уст», дійсно сприймається ним самим, як абсолютна істина». Навіщо так тонко принижувати людину? Адже у вас теж грішні уста, і у мене, і в Демидовича, і в Мохненка. Ми часто помиляємося у слові (Як.3:2). Негоже вдаватися до таких методів! А ще ж згадали, скільки Шевченко за минулий рік отримав пожертвувань... Як правило, такі речі не притаманні науковому стилю... Та й сама процитована вище фраза легко піддається спростуванню. Ось місяць назад під час пасторського саміту Шевченко публічно заявив: «будь-яке досконале, повне, істинне вчення про Бога в устах і розумі людини є недосконалим, частковим. Навіть ті люди, які були інструментом в руках Божих для благородної справи, допускали деякі відхилення у поглядах на ті чи інші духовні питання (Жан Кальвін, Мартін Лютер і т.д.). Тому, нема жодної людини, жодної конфесії, яка володіла б абсолютно правильним знанням про Бога». То невже будь-яка фраза Шевченка сприймається ним, як абсолютна істина?

Писати так, щоб вжалити людину як міцніше, вдаватися до самих гидких методів та висловлювань. Я вже не говорю про коментарі, які публікуються під такими статтями чи відео зверненнями. Ось якийсь Денис написав: «Генадий возьмите Шевченко на месяц к себе, на трудотерапию дровишек на зиму заготовить. Вся дурь вылетит с головы. И мозги проветрить в походы в горы, на великах в кругосветку. Иисус же и работал, а когда проповедовал сотни километров пешком ходил». Мохненку сподобався цей коментар, Лихошерстов – «у захваті». От, браття, гарно сказано! Духовно, вершина віри, явний плід духа! А Шевченко, по крайній мірі, такого собі не дозволяє...

3. Диплом та здобутий науковий ступінь не завжди є показником професіоналізму людини. Це я до того, що опоненти Шевченка, замість того, щоб говорити по суті, дорікають йому про те, що у нього немає відповідної освіти, щоб давати поради віруючим, писати книги, вчити інших. Пишуть про те, що за 20 років він міг би ж собі здобути хоч ступінь бакалавра... Я не проти освіти, і сам іду цим шляхом. Але я знаю, як у нашій країні здобувається освіта, як отримуються дипломи, як захищаються дисертації. Останнім часом у нашому євангельському середовищі з’являються десятки докторів (переважно пастори). Я знаю, що багатьом дисертації писали інші. Знаю кому писали і хто писав. І тепер вони, здобувши якийсь науковий ступінь будуть демонструвати свою перевагу над опонентом, дорікаючи йому у відсутності диплому? Шевченко обрав шлях самоосвіти. І в своїх знаннях він перевищує багатьох бакалаврів та магістрів. Факт?

4. Істина найкраще передається і засвоюється в простій формі. Чим проповідь сказана простіше, чим простішою мовою написана стаття чи книга, тим вона доступніша для людей. Бачу, що дехто навмисно насичує статтю незрозумілими, складними термінами, щоб надати їй більшої «науковості». Прочитавши статтю читач має зрозуміти, що ти хотів сказати. Хоч є різні аудиторії, у кожної з яких є своя специфіка. Та християни в основному простий люд. Колись так було, і зараз так є. І успіх Павла був не в тому, що його проповідь була в замудренних словах (в добірній мудрості), а в простоті, в явленні духа і сили.

5. Єдиним авторитетом є Священне Писання. Заперечуючи або доводячи якесь твердження автор більше звертається до висловів якихось відомих людей, аніж цитує Писання. Наприклад, він часто виживає термін «ортодоксальна протестантська позиція», посилається на рішення Аузбурзького собору відносно ряду питань в державно-церковних відносинах і ще згадує десятки імен. Це не погано цитувати думки інших авторитетних християн, так званих отців церкви чи інших, але коли ти починаєш це робити, перестаєш користуватись виключно Писанням, дискусія переходить на інший рівень, в інший бік.

6. Вішання ярликів в дискусії не доречне. Особливо зараз це стосується питань війни, боротьби за справедливість, відношення до зброї, служби в армії і т.д. Шевченка, який більш схильний до пацифізму (заперечення участі християн у війнах, взяття до рук зброї) звинувачують в утопізмі ідей, в «совковому мисленні». У нього і інших, хто дотримується таких переконань, начебто «повністю вивернута єретична, антиреформатська парадигма». Лихошерстов наводить два додаткових аргументи: що пацифізм засудили реформатори на Аузбурзькому соборі, і що сьогодні серед протестантів тільки 1% людей, які дотримуються такого погляду. Я не маю бажання зараз детально обговорювати це питання, але скажу лише, що зовсім недавно через ці переконання багато служителів змушені були пройти через страждання. Відношення до військової служби нам активно нав’язували спецслужби. Вони змусили Воронаєва відкинути пацифізм, також керівників ХВЄ на Заході України. Чітко ставилась умова: якщо ви хочете, щоб ваш Союз був зареєстрований, ви повинні прийняти цей пункт. Це було ще до утворення СРСР. В радянські часи також головною умовою реєстрації громад було питання проходження військової служби. КДБ давав чіткі вказівки, які приймати рішення в цьому питанні. Спецслужби диктували старшим пресвітерам, які потрібно надсилати листи в громади. Ось так формувалось це «богослов’я». Це питання потребує обережного підходу і ретельного аналізу.

Не вважайте мій допис критикою статті (для цього потрібно було б використати інший підхід), не хотів я й принизити чи звеличити когось із людей. Не звинувачую я Олександра Лихошерстова і не захищаю Олександра Шевченка. Просто думки після прочитаного. Просто коментар. Не спішу називати чиїсь погляди «простонародно-містечковим богослов’ям», бо за великою мудрістю та філософією світу цього також криється чимало небезпек.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!