Україна отримала рішення про надання Томосу
Після надання Україні Томосу у Києві ще мають провести об'єднавчий Собор, на якому оголосити про створення нової автокефальної Православної церкви і обрати її предстоятеля.
Нагадаємо, 19 квітня Верховна Рада схвалила постанову про звернення Президента Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія щодо надання автокефалії Українській православній церкві.
Одразу після отримання рішення про надання Томосу Порошенко зустрівся з Філаретом. Радості Президента немає меж – у нього «червоний телефон», всі шлють йому вітання.
Для всіх очевидно, що впродовж останнього часу Порошенко займається церковними питаннями, якими він займатися не повинен. Президент не має права стояти на чиїйсь стороні. В Україні є й інші конфесії. До того ж, днями Україну оголосили найбіднішою країною Європи – фронт робіт величезний! Але, українська незалежність, на думку Президента, без наявності Української автокефальної церкви, є неповною. Тому він і займається так активно цими питаннями, подекуди порушуючи закони України.
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації. Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави
«Церква (релiгiйнi організації) в Україні відокремлена від держави... Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релiгiйних організацій... Усі релігії, вiросповiдання та релiгiйнi організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, вiросповiдання чи релігійної організації щодо інших не допускається».
Філарет сказав мудрі слова: «Ми створимо єдину помісну православну Церкву на свобідних засадах, без насилля, без будь-якого тиску, добровільно». Саме так і має бути! Але на практиці не все так ідеально виходить.
До прикладу візьмемо законопроект № 4128 авторства народного депутата В. Єленського, яким доповнюється існуючий закон «Про свободу совісті та релігійні організації». Вводиться пункт про спрощення процедури внесення змін або перереєстрації уставів релігійних громад. Так, автори пропонують, щоб долю приходу (храму, будівлі, церковного майна) вирішували самі віруючі цієї громади, а не єпархіальне керівництво чи митрополія. Якщо говорити прямим текстом, то мається на увазі передача храмів одного патріархату іншому. Згідно законопроекту це будуть вирішувати члени громади (голосуванням). Але в православних церквах списки членів не ведуться! Визначити участь людей в релігійному житті громади також важко.
Законопроект №4511 також досить суперечливий, адже порушує Конституцію, хоч має на меті захистити країну від агресора. Йдеться у ньому про нові умови існування конфесій, керівні центри яких знаходяться в країні-агресорі. Це пряме втручання органів державної влади у внутрішнє життя конфесій.
Питання про автокефалію в першу чергу політичне. І в ньому приймають участь люди, які далекі від віри в Бога. Йде протистояння між людьми за владу, рейтинг, голоси. Президенту це треба для одного – виграти вибори, адже його рейтинг стрімко падає.
До того ж, не йдеться про якісь якісні зміни всередині православної церкви, навпаки, вона може стати «п’ятою колоною» влади. Тому приводу для радощів тут небагато, особливо, католикам чи протестантам.
Варто згадати ще виступ академіка Андрія Івановича Авдієнка, якого Президент нещодавно нагородив почесним званням «заслуженого працівника культури України». 22 січня цього року під час прес-конференції в «Укрінформі» (присвяченій темі заборони МП в Україні, про створення єдиної помісної православної церкви і т.п.) Андрій Іванович, як і інші учасники, говорить про необхідність створення своєї національної релігії. Він пропонує «наситити Київський патріархат національним колоритом» – колядками, щедрівками, Іваном Купала... Іншими словами – язичницькими обрядами. На його думку, це все об’єднує українців. Чи варто радіти такими намірами?
Приводів для радощів є хіба лише два. Рішенням про надання Українській Православній Церкві автокефалії ми:
1) відновимо історичну справедливість. Київський Патріархат має таке ж право на автокефалію, як православні церкви в інших країнах;
2) частково захистимо Україну від впливу російських спецслужб. Незважаючи на тисячі щирих християн МП, сама структура є інструментом в руках російських органів влади. А це стосується всіх українців.
Отож, радіємо. А разом з тим з великою увагою і занепокоєнням спостерігаємо: а що ж буде далі? Переживаємо, щоб створення єдиної помісної православної церкви дійсно відбулось «на свобідних засадах, без насилля, без будь-якого тиску, добровільно», щоб жодна з релігій чи конфесій не мала будь-яких переваг чи обмежень щодо інших.
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар