Благо людині, яка носить тягар в молодості своїй

Великим благословінням для молодої людини є те, що вона народилася у сім'ї віруючих батьків. Благом для неї є сильне здоров'я, матеріальний достаток, успіх в служінні, сім'я, діти. Проте Єремія має дещо інші погляди: Благо людині, яка носить тягар в молодості своїй. Чи справді це так? В чому ж це благо?

ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ

Юнак, якого звали Єремія, в молодому віці почув поклик на служіння. Бог у Своїх задумах забажав через цього, поки що невідомого, чоловіка звершити великі справи. Адже мав щодо нього особливі плани:

«Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» (Єр.1:5)

Призначення Єремії полягало не тільки в тому, щоб попереджувати мешканців Єрусалиму про зло, яке прийде з півночі, але й в тому, щоб стояти на захисті цієї землі.

«Бо Я ось сьогодні поставив тебе містом твердинним, і залізним стовпом, і мідяними мурами проти всієї цієї землі, проти царів Юди, проти його князів, проти його священиків та проти народу цієї землі» (Єр.1:18)

Варто сказати, що Єремія своє служіння звершував сумлінно. І хоча тематика його пророцтв здебільшого була попереджувальна, проте сам він глибоко співчував народу, не дивлячись на те, що народ не відповідав йому взаємністю. «А я був, мов лагідна вівця, що провадять її на заколення, і не знав, що на мене вони вимишляли затії: Понищмо це дерево з плодом його, і з краю живих його витнім, і ймення його не згадається більше!» (Єр.11:19)

Отримавши таке відкриття, Єремія продовжує любити свій народ і невпинно просити про його помилування. За гріхи народу він кається немов за свої: «Знаємо, Господи, НАШУ безбожність, вину НАШИХ батьків, бо МИ проти Тебе згрішили, та не відкидай НАС ради Ймення Свого, не безчесть трону слави Своєї, пам'ятай, не зламай заповіту Свого із НАМИ!» (Єр.14:20,21)

Але його старання не оцінили. Замість вдячності побили та посадили до в’язниці. Народ, якому так завзято служив Єремія, доводить його до того, що він проклинає день свого народження і вирішує більше не говорити слів Господніх: «Проклятий той день, коли я народився, день, коли породила мене моя мати, хай благословенний не буде!» (Єр.20:14).

Для Єремії в цей час, як ніколи, хотілося почути слова підтримки! Єреміє, день твого народження не є прокляттям! Ти народжений не випадково! Пригадай слова, які були сказані до тебе на початку служіння: ще поки ти був в утробі матерній, тебе Господь посвятив на це служіння! Ну і що, що люди не оцінили, не зрозуміли, не підтримали? Буває… Головне, що Господь на твоїй стороні! Але ні! Дії Господні над Єремією не піддаються логічному поясненню! Ось його слова:

“1 Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, 

2 Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... 

3 Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... 

4 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, 

5 обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, 

6 у темноті мене посадив, мов померлих давно... 

7 Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... 

8 І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... 

9 Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... 

10 Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! 

11 Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! 

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, 

13 пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... 

14 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... 

15 Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...“ (Плач.3:1-15)

Кожен із цих окремих віршів вартий глибокого осмислення. Чи був Єремія лише поодиноким випадком такого відношення до себе зі сторони Бога? А чи не поступав Господь так з вами? З тими, які щоденно вболівали за стан народу Божого, сумлінно виконуючи своє служіння? З тими, які проблеми Його народу вважали своїми і розділяли разом з ними його печалі? А Господь так над вами «познущався», що ви стали для народу свого «посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...»

Зрештою, які ж слова утіхи і заспокоєння знаходить Єремія для своєї душі?

“21 Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: 

22 Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, 

23 нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! 

24 Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! 

25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! 

26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. 

27 Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, 

28 нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; 

29 хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; 

30 хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується... 

31 Бо Господь не навіки ж покине! 

32 Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, 

33 бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів”. (Плач.3:21-33)

Перше, чим тішить себе пророк, розмірковуючи над своєю бідою, це тим, що якби не милість Господня – могло б бути ще гірше. Навіть в такому безвиході, коли пророк несе великі втрати і терпить приниження – він певен, що Господь його не покинув! «Господь це мій уділ, говорить душа моя». Він певен в Його добрості і в тому, що спасіння прийде неодмінно, «Бо Господь не навіки ж покине!». І хоча Він і засмутить когось, проте невдовзі змилується за Своєю великою милістю! І пройдена долина неодмінно виведе на висоти. У кожній справі, яку чинить Господь, є ціль!

Єремія приходить до дивного висновку: Благо людині, яка носить тягар в молодості своїй. У чому ж це благо?

В той час збулися попередні пророцтва Єремії – Ізраїль був захоплений ворогом і поведений в Вавилонський полон. В цій колоні йшли чимало молодих юнаків та дівчат. Сьогодні ми уявляємо цю картину, адже нещодавно були свідками того, як на окупованій території ополченці, захопивши чоловіків та молодих юнаків, провели так званий «парад військовополонених». В подібному параді йшли єврейські юнаки. І в цей час, Єремія, вартовий дому Ізраїля, говорить до них слова потіхи, нагадуючи про милість, яка обновляється кожного ранку, про те що Господь не навіки гнівається, що є надія, що у цих випробуваннях Бог досягає певної цілі: Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості.

До подібного висновку прийшов також Соломон: «Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере! Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце! Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів» (Екл.7:2-4)

Молоді юнаки, які несли тягар фізичних та психологічних знущань від завойовників, при правильній реакції на ці випробування, отримали для себе те, що в майбутньому послужить для них благом. Єрусалим знову буде відбудований. Бог сильний відновити місто і повернути Свій народ із полону! Але щоб через сімдесят років Єрусалим знову не спіткала руїна, теперішньому поколінню потрібно пройти непросту школу випробувань. 

ПОГЛЯД НА СЬОГОДЕННЯ ТА В МАЙБУТНЄ

Як і тисячі років тому Господь дбав про Ізраїль, так сьогодні Він дбає про Свою Церкву. Йому також не байдужа її доля в майбутньому. Єремія уособлює людей, яких Бог покликав на служіння – людей відданих своїй справі, тих яким небайдужа доля їхнього народу. Біди, які спіткали Єремію, були необхідні для того, щоб в кінцевому результаті сформувати з нього сильну особистість. Сильним християнин робиться не на помазаних служіннях, а в пустині.

Благополуччя, в якому жив народ, привело його до відступлення та зруйнування Єрусалиму. Чи не в подібних умовах сьогодні зростає церква? Чи не побачимо ми духовного охолодження та відступлення? Чи не побачать наші очі зруйнованого Єрусалиму? І якщо сьогодні, церква ще не втратила ознак життя, то це тому, що в ній є люди, які в минулому пройшли неабияку підготовку. Їхній сформований хребет та щоденні молитви слугують для неї благословенням. 

Лише покоління, яке пройде пустиню, зможе зберегти духовний Єрусалим від зруйнування. Лише люди, які несуть тягар в молодості, зможуть стати благословенням для Церкви в майбутньому. Я вірю в те, що люди, які сьогодні в часи благополуччя, релігійної свободи, матеріальних благ та небачених задоволень несуть тягар в молодості, завтра стануть скелетом церкви. Тому що, християни, вирощені в тепличних умовах, будуть не в змозі пронести цю надто відповідальну місію.

Цей тягар на них наложив Господь. Це Він повів їх дорогою, яка привела до відчуження, смутку та приниження. І Він виведе їх! Правда, за умови, що ми матимемо на них правильну реакцію.

Вже сьогодні Господь піклується про майбутнє Своєї Церкви. То ж чи не є твої випробування та тягар, покладений Господом, свідченням того, що глина потрапила в дім Гончаря, в руках Якого формуватиметься посудина для майбутнього використання?...

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!