Померти, щоб жити. Ти готовий на це?
Навіщо воно мені здалося?, – іронічно запитували ви себе. – Що буде всім, те й мені!
І ви таки дійсно не прогадали з останнім своїм твердженням – отримали те, що й усі, усі грішники…
Ще не встигли розпочатися ритуальні процесії над вашим тілом, як душа поринула у іншу реальність – світ, який ми називаємо потойбічним. Інший вимір, інші закони, інші відчуття, інше осмислення… Буквально в першу секунду ви відразу зрозуміли, куди направляєтеся. Намагаєтесь щось змінити… Та пізно! Пекло поповнилося ще однією обманутою, нещасною душею.
Вашими товаришами по нещастю будуть не тільки мерзотники, вбивці, розпусники, чаклуни, ідолопоклонці і брехуни, але й такі, що за життя не зробили нічого надто поганого. Ви здивуєтесь, побачивши там навіть людей, які звершували десятки добрих справ, віддавали свої заробітки на благочинність. Та все ж, більшість присутніх там будуть людьми негідними. Сильний вихор крутитиме їх у невпинному русі, тіла їхні кусатимуть оси, а могильні черви питимуть їхню кров. Ви опинитеся у пустельній країні, в’язниці, де як у печі, вічно палатиме вогонь.
У вас будуть такі ж думки, як у інших:
– Води! Хоч ковток! Хто-небудь, змочіть бодай кінчик мого пальця і охолодіть мій язик, бо муки стають нестерпними.
Та фізичні страждання поступатимуться мукам душі! Власне, усі ці перелічені образи, покликані краще передати нам страждання духовні. В пеклі душі дійсно боляче, в декілька разів болючіше, аніж тілу при спаленні, душа відчуватиме величезні страждання.
Найбільшим стражданням в пеклі буде кара відділення. Душа людини, яка створена для Бога, щоб любити Бога і бути з Ним в єдності, назавжди залишиться в єдності з демонами і їх ненавистю. Залишиться в темряві, тобто у відділенні від Бога. Це і є суть вічного засудження.
Темрява, тіснота, відчайдушні крики грішників, присутність злих духів у їхньому страшному вигляді, усе це породжуватиме невимовний страх і томління.
Що потрібно для того, аби опинитися у такому місці? Нічого. Просто продовжуйте жити, як жили; пустіть життя на самоплив, живіть як заманеться. І одного разу, заснувши, страшний сон стане вашою реальністю на віки.
НА ЩО ГОТОВИЙ БОГ, АБИ СПАСТИ ЛЮДИНУ ВІД ПЕКЛА?
Ситуація дійсно непроста. Не існує жодного людського вирішення питання спасіння людини. І ось чому.
Гріх назавжди відділив людину від Бога. Гріх, який колись увійшов в світ через Адама, продовжує жити в кожному тілі. Він до непізнаваності змінив сутність людини – її думки, бажання, вчинки, світогляд. Споглядаючи крізь призму Божих стандартів на стан людства після гріхопадіння, бачимо невтішну картину: «Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми...» (Рим.3:10-18).
Божа природа справедливості і святості вимагає неминучого покарання за гріх – смерті. «Бо заплата за гріх смерть» (Рим.6:23), – написано Біблії. Бог є незмінний, безкомпромісний щодо гріха. Скажемо спрощено, Бог не може переступити сам через себе. За гріх можливе лише одне покарання. Гріх навіки розділив людину з Богом, і остаточно прирік її на вічні страждання.
Та все ж у Бога було бажання спасти і помилувати людину! Він, через свою велику любов, захотів подарувати їй втрачений рай, тим самим назавжди звільнивши її від пекла. Але для цього хтось мусив би понести покарання за гріх, хтось мав би померти. Померти не за власний гріх, а за гріхи інших (будучи сам при цьому безгрішним). Така невинна жертва змогла б по-справжньому задовольнити Божу святість і справедливість.
Годі було шукати серед людей того, хто на таке був би спосібний... Нема праведного ані одного, всі згрішили… Єдиним, хто зміг би виконати план спасіння був Син Божий, Ісус Христос. Не вчинивши жодного гріха, будучи Богом по природі, Він міг стати досконалою жертвою за гріхи людства (і твої в тому числі).
Син Божий, прийшовши на землю, випив чашу гніву повністю, ціна за гріх була заплачена. «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Iс.53:5).
Серце Отця стискалося від болю! В момент страждань на Голгофі, коли Його Син висів на хресті розп’ятий, «темрява сталась по цілій землі… і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі» (Матв.27:51). Це був надприродній знак того, що помирав Хтось незвичайний… На третій день Бог воскресив Його з мертвих!
Смерть Христа задовольнила Божу справедливість. Посилаючись на жертву Ісуса, з’явилась юридична підстава помилування грішників. Проявилась Господня любов! «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iван.3:16).
І тепер слова про безнадійне становище людства мають продовження: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма [даром] виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса» (Рим.3:23-26).
«І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою» (Кол.1:21,22).
Заради того, аби спасти тебе від вічної погибелі, Бог віддав Свого Сина на смерть. Помер сам, аби ти жив; витерпів страждання, аби уникнув їх ти.
НА ЩО МАЄ БУТИ ГОТОВОЮ ЛЮДИНА, АБИ УНИКНУТИ ВІЧНИХ СТРАЖДАНЬ?
Усе для спасіння вже звершено! Сьогодні воно пропонується даром. Питання лише в тому, яким чином прийняти цей подарунок і що з ним робити далі?
Прийняття спасіння (навернення до Бога) відбувається приблизно в такі етапи: усвідомлення стану (своєї безпорадності, гріховності, потреби в Ісусі), покаяння (визнання гріхів, прохання про прощення, прийняття рішення про зміну напрямку життя), прийняття Святого Духа, прийняття водного хрещення (обіцянка Богу служити в доброму сумлінні). В момент щирого покаяння Святий Дух і Боже Слово здійснять над вашим серцем велику переміну, ви переживете процес відродження, ставши новим творінням в Христі Ісусі.
Ви вперше відчуєте радість спасіння, неземний спокій і свободу від ярма гріховності. Ви будете по-справжньому вільні і щасливі!
Для цього треба віра…
І це лише початок спасіння. Його необхідно звершувати, перебувати в ньому.
Прийнявши вірою Божий дар спасіння неможливо й далі жити як-небудь, задовольняючи свої гріховні бажання. А бажання ці будуть завжди. І з ними треба боротися. Це шлях, який Біблія називає освяченням. «Бо це воля Божа, освячення ваше» (1Сол.4:3).
Вчення Христа радикальне і безкомпромісне:
«Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної» (Матв.18:8,9).
В посланнях апостолів ми знаходимо ще один досить негуманний заклик – розп’ясти себе, свою гріховну людську природу, вмерти для гріха. «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал.5:24). «Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних» (Кол.3:5,6).
В обох текстах вживаються вкрай радикальні заклики щодо людини: умертвіть, розіпніть, відітніть. Усі ці моменти є досить болючими, безжалісними щодо себе. Розп’яття, як вид смертної кари в давнину, супроводжувалось кількаденними муками для розп’ятого, його тіло в болях здригалося на хресті годинами, перш аніж померти.
І таку категоричність має щодо людини Бог, коли питання торкається долі душі. «не торкайтесь нечистого» (2Кор.6:17), «пильнуйте… про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр.12:14), адже в Царстві Божому немає місця для гріха, «не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (Об.21:27).
Ти маєш померти для себе і жити для Бога. Тобі конче необхідно покинути гріх! Рішення вести чисте й святе життя має бути твердим і постійним. Та у цій боротьбі ти не один, Божа благодать допомагає, підкріпляє, дає сили і радість для переможного життя в Христі!
Отож, прийняти дар вічного спасіння чи відкинути? Померти, щоб жити чи жити, щоб померти? Який варіант ти обереш для себе? Не жартуй з вічністю! Не зволікай! Бо від неї нас відділяє всього одна мить.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Дякую! Є над чим замислитись.
ВідповістиВидалити