Про жнива на духовній ниві: минуле та сьогодення
А тим часом ми міркуємо над жнивами в духовному світі. Для нас, християн, це нагадування про важливу заповідь Христа: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мар.16:15). Ісус за декілька місяців до початку сезону жнив акцентує увагу учнів на виконанні цієї заповіді: «Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!» (Iван.4:35).
Варто зауважити, що наш край є особливо багатим на врожайність ще з часів міжвоєнного періоду. Саме тут, у Західній Україні, в цей час розгорівся масштабний вогонь п'ятидесятницького пробудження. Як розповідає один із тогочасних проповідників: «Молодь тоді була сильна, бадьора, радісна. Ми ходили групами від села до села зо співами духовних пісень, декламували вірші і свідчили другим про нашого Господа Ісуса Христа. Це робили на свята, по неділях, а часом бувало підемо на кілька днів відвідувати братів. О, що за радісні були ті часи! Який то був дух, яка то ревність, яка любов до Господа, до братів, до діла Божого! Ми не тільки ходили, а приходили також і до нас віруючі з других повітів та районів. Відвідували нас також наші одновірні брати та сестри десь ген з Берестя, з Полісся, а також з Луцька, Рівного та з інших околиць Волині. Тоді це духовне пробудження завітало на всю нашу Волинь, Полісся, Галичину і це саме діялося в Україні під Совєтами» (З книги О. Геніша «Історія протестантизму на Дубенщині», С. 73).
В наш час такі методи євангелізації здаються дивними. Давно в минуле відійшли ті часи, коли віруючі «ходили групами від села до села», розповідали кожному зустрічному про Божу любов і про необхідність покаяння. На жаль, відходять в минуле і масові євангелізації на стадіонах, Будинках культури, площах міста. Вони стають щораз менш результативними.
Згадаймо, приміром, 90-ті рр., коли держава з атеїстичної раптово перетворювалась на християнську. С. Головін у своїй книзі «Мировоззрение – утраченное измерение благовестия» так описує ті, благословенні Богом, часи:
«Тоді здавалося, що сіячі прийшли на родючу ниву, спрагнену зерен Слова Божого, і щедрий врожай не заставив себе чекати. Люди, які ще недавно гордо називали себе «радянським народом» раптово проявили живий інтерес до всього духовного: релігійним вченням, Біблії, народним традиціям. Приплив людей в церкву був подібний лавині! В ті дні варто було проповіднику вийти на вулицю із закликом «Ісус любить тебе» – тут же збігався натовп і буквально вихвачував євангелізаційні буклети у нього з рук. На наступний день кожний п'ятий приходив в церкву, і кожний другий із з них відгукувався на заклик до покаяння. Варто було десь на окраїні поставити євангелізаційну палатку – люди самі збігалися до неї, випрошуючи релігійну літературу. У кожного з'явився вільний доступ до Благої Вістки. Будинки церков не спосібні були вмістити всіх відвідувачів. Вісімдесят відсотків населення при опитуванні називали себе віруючими. Із тенет атеїзму ми раптом стали самою віруючою країною в світі!
Здавалося – ось воно, довгоочікуване духовне пробудження! Але пройшло всього декілька років, і цього припливу, цього інтересу – як не бувало. Після різкого сплеску на початку 90-х, вже в другій половині десятиліття наступає спад до рівня більш низького, чим був на початку до цього».
Проведене нами дослідження свідчить про те, що протягом останніх двадцяти років кількість п’ятидесятницьких (ВСЦ ХВЄП) діючих громад постійно зростає, хоча, починаючи з 2014 року, вона залишається майже незмінною чи, навіть, спостерігається незначне їх зменшення. Так, станом на 2013 рік діяло 1533 громад, на 2014 – 1616, на 2015 – 1610, на 2016 – 1605, на 2017 – 1601. Щодо Рівненської та Волинської областей, навпаки, щорічно спостерігається незначний позитивний приріст. До речі, порівнюючи статистичні дані щодо кількості п’ятидесятницьких громад в Україні, приходимо до висновку, що найбільша їхня кількість знаходиться саме у цих двох областях – 271 та 205 відповідно. Найменше їх у Сумській – 7 та Луганській областях – лише 42 (з них – 14 ВСЦ ХВЄ).
Наразі пропонуємо інтерв’ю з Мусієм Губенею та Василем Скаржинцем.
 |
Губеня Мусій Іванович, 1968 р.н., пресвітер церкви ХВЄ с. Повча Дубенського району, благовісник церкви ХВЄ в Рівненській області. Починаючи з 2002 р. разом з гуртом «Благовісник» провів більше тисячі євангелізацій в містах та селах України. З 2012 р. здійснював місіонерське служіння в с. Довге Поле Дубенського району. |  |
Скаржинець Василь Федорович, 1965 р.н., пресвітер церкви ХВЄ с. Молодаво Дубенського району. Протягом 2006-14 рр. здійснював служіння старшого пресвітера Дубенського району. Під його керівництвом впродовж 1994-96 рр. було проведено ряд євангелізаційних зібрань в Озерянах, Мирогощі, Мокрому та інших навколишніх селах. |
|---|
Мусій Губеня: Це був 1998 р. Перебуваючи у скрутному положенні, я декілька раз поїхав у Москву на заробітки. Одного разу я вже зібрав сумку, щоб їхати в третій раз. Але через одного брата до мене були такі слова (я вірю, що це говорив Бог): «Якщо ти не зупинишся, то Я віддам вогню або воді те, що ти маєш. По відношенню до тебе, в мене є Свій план, Я дам тобі всі блага». В мене тоді ще навіть хата не була добудована. Але Бог сказав, що все дасть, тільки, щоб я не став на цю дорогу, яка веде до матеріальної наживи і відводить від Господа. Господь обрав мене для іншої справи. Я розпакував свою сумку і залишився вдома, по-іншому оцінюючи життєві речі.
В 2002 р. ми показували фільм «Ісус». Священик тоді сказав, що на всіх, хто піде дивитися цей фільм накладе анафему. І ось, сниться мені сон: «А ти йди в клуб, скажи молоді і вона прийде». Я так і зробив. В результаті прийшло аж 73 людини! Із тих декількох десятків четверо людей покаялися.
З того часу ми постійно разом з гуртом «Благовісник» відвідували будинки культури, клуби, разом з Аллою Слєсаровою («Братерство без кордонів») проводили семінари у школах та інших навчальних закладах.
Олександр Геніш: Яку ціну доводилося платити, звершуючи ці служіння?
Мусій Губеня: За час мого служіння доводилось зустрічати чимало труднощів, але в скрутні хвилини життя на допомогу виходив Господь. Розповім одне свідчення, яке запам’яталось найбільше. Був час, коли ми їздили проводити служіння в с. Коханку, Млинівського району. Це був березень 2007 року, випав великий сніг, позамітало дороги. Я пішов на те служіння сам. Мав деякі труднощі вдома, хворіла жінка, інші випробування прийшли. А ще люди довгий час не каялися в тому селі. І так мені стало тяжко на серці... Всі сім кілометрів я йшов і плакав. Зупинився на одному з пагорбів, помолився. Прийшов в те село, провів там зібрання і пішов додому.
Після вечірньої молитви, ми з дружиною лягли спати. І ось, сниться мені сон, в якому я себе, немовби, бачив збоку – бачив всю ту дорогу, якою я йшов в Яблунівку, як плакав, як молився на пагорбку. Як тільки повернувся, щоб йти додому – бачу йде Христос, увесь в білій одежі. Я ще більше став плакати, пояснюючи Йому свою проблему. А він каже: «Сину мій, Я мир тобі Свій даю!». В цей час мене будить дружина, запитуючи чого я плачу. Кажу: «Я бачив Христа». На ранок, хоч все залишалося так само, на серці був глибокий мир. В той же рік в тому селі покаялося шестеро людей.
Розповім ще один випадок. Був грудень 2006 року, випав легенький сніг. Я своєю машиною приїхав за Кременець, і там біля кільця, як їхати на Шумськ, я залишив її. Заправив її на останні гроші, але вистачило їх тільки на те, щоб приїхати в одну сторону. Я нікому з людей не говорив про це, не говорив також гурту «Благовісник», а звернувся зі своєю проблемою до Бога, кажучи: «Господи, я виконую Твоє доручення – проповідую Євангелію. Ти знаєш мої потреби, Ти піклуєшся про Своїх дітей». Я поїхав з гуртом на служіння. Цілий тиждень моя машина стояла там за Кременцем. В цей час, проводячи євангелізації на Хмельниччині, до мене підходили люди і казали: «Нам Господь сказав тобі дати гроші». Я зовсім не знав цих людей, мені навіть здалося, що вони не були з п’ятидесятників (можливо тільки наближені). І так, коли я повертався додому, я вже мав не тільки чим заправити машину, але й мав змогу місяць прокормити сім’ю. Господь дбає про своїх!
Олександр Геніш: Аналізуючи дані кількості п’ятидесятницьких громад в різні періоди, спостерігаємо тенденцію щодо сповільнення їх росту в останні роки. В чому, на Вашу думку, причина такого зменшення?
Василь Скаржинець: Після розпаду Союзу, падіння комуністичного режиму, люди були дуже зацікавлені духовними питаннями, це було для них щось нове. І для самих християн такі євангелізації були новими і незвичайними. Люди, які пережили переслідування, гоніння за віру, після того, як відкрились так широко двері для проповіді Євангелії, з великим ентузіазмом взялися за цю справу. Скоріш за все відчувалась така собі ейфорія. Можливо, вони не були такими навченими і не так якісно виконували це завдання, не завжди правильно, але ці недоліки компенсував Дух Святий.
Відмінність теперішнього і тодішнього часу я бачу ось в чому. Десь в середині 90-х рр. ми проводили євангелізацію в Мирогощі. В центрі села зібралося багато людей, співав гурт «Авен-Єзер», проповідував брат Василь Кравчук. Відчувалась реальна присутність Святого Духа. Ще тільки почали співати, звучали перші слова вітання – якийсь чоловік підходить до мене і каже: «Я хочу покаятися». Його ще й ніхто і не кликав до покаяння. Коли ж лунав заклик, то людей, напевно, з 30 вибігли наперед і, плачучи, впали на коліна прямо на траву. Опісля одна жінка розповідала про те, як потрапила на євангелізацію: «Почула, що грає музика. Розуміючи, що це не весілля і не похорон, я з цікавості пішла в напрямку до центра села. Десь за 400 м я відчула, як щось наповняє мої груди, якесь надзвичайне переживання. Не знаю, чому полились сльози, адже я ще навіть не прослухала змісту тих пісень, чи тим більше проповідей». Ось так потужно тоді діяв Дух Святий. Звичайно, що не всі з тих, хто каявся, потім приходили в церкву. А деяких ми тоді не готові були прийняти, наставити їх у вірі, утвердити.
Зараз люди стали досить проінформовані, тепер нікого нічим не здивуєш. Таких євангелізацій зараз вже не зустрінеш…
Мусій Губеня: Господь не змінився, ми, благовісники, теж не змінилися. Але я помітив, що за останній час змінилися серця людей. Достаток, який ми маємо сьогодні породив в серцях людей певну байдужість до Слова Божого, до духовного, до Вічного. Особливо це спостерігається в Західній Україні. Нещодавно я чув статистику, що на Сході України раніше було десь 2,5% щирих віруючих, тепер – 7%; в Південній Україні цей показник зріс з 7,5 до 11,5%; натомість в Західній Україні він зменшився з 27,5 до 22,5%. Проблема не в Богові, і не в благовісниках, а в зміні світогляду людей.
Дійсно, зараз ми переживаємо період якогось стояння, люди перебувають в роздумах, вони просто спостерігають за нашим життям і вчинками. Але Бог продовжує спасати людей.
Василь Скаржинець: Я вважаю, що причиною такого застою є втрата в багатьох християн місійного бачення, єдності з Богом, зосередженість на другорядних речах. Є такий вислів: «когда раб твой занялся теми и другими делами» (1 Цар.20:40). До того ж сьогодні пропонується чимало альтернативи щодо служіння Богу. Нам пропонують займатися волонтерською та соціальною діяльністю, приймати участь в різних політичних проектах. Аби тільки не кликали до покаяння, аби тільки не перетворювали концерт на євангелізацію. І хоч такі заходи мають свою ціну (презентують Церкву, покращують суспільну думку про віруючих), вони аж ніяк не є основними в діяльності християн.
Олександр Геніш: Доповнюючи цю думку, зауважу, що християнство було і залишається проблемою для світу. Світ влаштовує наша соціальна діяльність, вчинки милосердя, чесність, порядність, але його ніколи не влаштує Євангелія спасіння, адже вона викликає дискомфорт та занепокоєність. Зустріч з Христом вимагає зміни, вимагає рішення – або прийняти Його своїм Господом, або відійти і більше про Нього не згадувати. Коли ми проповідуємо таку Євангелію, ми не раз будемо відчувати спротив, подібно, як після масштабної євангелізації, проведеної в Єрусалимі, Петро та Іван відчували спротив від представників синедріону, чуючи їхні запитання: «Що робити нам із цими людьми?» (Дiї.4:16).
Чи погоджуєтесь Ви з тим, що масові євангелізації сьогодні втратили свою ефективність? Який метод євангелізації є найбільш ефективним?
Мусій Губеня: Ми сьогодні більше працюємо в індивідуальному напрямку, намагаємося працювати з такою категорією людей, яка потребує допомоги церкви – це сироти, вдови, неблагополучні сім’ї тощо. Сьогодні, коли робиш служіння в якомусь селі, то люди, як правило, вже володіють деякою інформацією про віруючих, чимало з них вже чули Боже Слово. А тому їхній інтерес до цих служінь зменшується, приходять хіба що подивитися на гурт, гостей. До речі, тепер в людей значно більшу зацікавленість викликає молодь, яка приймає участь в цих служіннях, аніж гурти. Саме тому минулого року ми провели ряд євангелізацій з Дубенською молоддю церкви ХВЄ (пресвітер В. Савченко). Для невіруючих людей це досить хороше свідчення, вони вражені тим, що в церквах є така велика кількість молоді – тверезої, акуратної, активної. Люди прагнуть спілкування, уваги до себе; не так хочуть щось почути, як бути вислуханими.
Великі ресурси витрачаються на служіння дітям. По школах проводимо різні семінари, лекції. В нас кожний рік каються діти з табору, опісля вони продовжують ходити в недільну школу. Роблячи табір в своїй місцевості, ми туди звозимо дітей із десятьох навколишніх сіл. До цієї справи підходимо досить відповідально, з молитвою. І хоч ця праця потребує значних фінансових вкладень, здоров’я і сил, вона себе оправдує. Часом до нас підходять голови сільських рад і самі пропонують, щоб ми проводили табори. В багатьох селах пресвітери впливають на рішення сільських рад, до їхніх думок прислухаються.
Василь Скаржинець: Найкраща Євангелізація – це святе життя віруючих людей, це їхня особиста спільність із Богом і спільність між собою. Час масових євангелізацій, напевно, вже відійшов в минуле. Але люди не менш мають спрагу по Богу, по Його живому Слову. Правда, є деяка відмінність: якщо раніше люди прагнули почути слово, то тепер вони більше хочуть бачити справи, світло, відчувати тепло, мати живе спілкування. Цих речей не зможуть замінити ніякі гурти, ніякі професіонали. Ми ніколи своїм співом і професіоналізмом проповідей не перевершимо світ, ми їх не здивуємо цим. Але у нас є те, чого в світі немає – це чистота, це теплота Святого Духа, любов один до одного, готовність допомагати і підтримувати одне одного. Це приваблює людей.
Коли ми проводили захід «Різдвяні піснеспіви» на Дубенщині, то заступник голови райдержадміністрації в розмові з нами сказав так: «Я розумію, що сьогодні є хори, які мають вищу майстерність у виконанні пісень, але у них це просто артистичність, вони позбавлені духа життя. Від вас віє теплом, від вас віє життям». На мій погляд, саме на це потрібно робити ставку. Хоча потрібно дбати і про професіоналізм у кожній справі, що робимо.
Мусій Губеня: Найбільший ефект буде тоді, коли в тому чи іншому селі, в якому ми працюємо, існуватиме осередок віруючих людей, буде утворено помісну євангельську церкву. Але потрібно дбати про те, щоб ми не були якоюсь закритою організацією. Робімо наголос на особисте спілкування з людьми, на добрі справи, проявляймо любов до людей.
Олександр Геніш: Як пояснити значний успіх розвитку харизматичних громад в наш час? Чи впливає він якось на розвиток п'ятидесятницького руху?
Мусій Губеня: Люди мають право вибору. Харизматичні церкви дозволяють багато того, чого не дозволяють традиційні євангельські церви. Ми робимо наголос, що ті речі, які так активно практикуються в харизматичних церквах є з етичної сторони неприйнятними. Ми прагнемо, щоб людина була змінена за допомогою благодаті Святого Духа – змінилося її серце, поведінка, характер. Проповідуємо про необхідність відмови від світського стилю життя, про необхідність освячення і т.д. Сучасні церкви акцентують більше увагу на Божій любові, на необхідності прославлення Його. А людина влаштована так, що їй краще обрати більш легкий та доступний спосіб служінню Богу. Але, на мою думку, цей успіх є тимчасовим, за ним слідує розчарування.
Василь Скаржинець: Прагнучи швидкого росту громад, деякі служителі ігнорують важливі Біблійні істини, в гонитві за успіхом втрачається внутрішній духовний зміст. Основний акцент ми повинні робити на переміні грішного серця, зміні життя людини, інакше, ми формуватимемо в своєму середовищі лицемірів, так як це робили фарисеї (Мт.23:15).
Олександр Геніш: Сучасні релігієзнавці характеризують євангельських віруючих як людей, які «витримали вагу державних репресій, з одного боку, і, можливо, найважчий тягар – зневажливо-презирливе ставлення всього суспільства». Комплекс негативних побутових уявлень про ці конфесії, поширених у радянському суспільстві, формувався завдяки атеїстичній пропаганді, і в цілому сформувався як специфічний міфологічний образ «секти». Наскільки такі уявлення побутують сьогодні? Яке ставлення нині до віруючих з боку влади, населення?
Василь Скаржинець: З початком незалежності євангельські християни активно включаються в різні освітні, соціальні програми, відкривають дитячі будинки, мають право здобувати освіту, обирати відповідні спеціальності. Відповідно, люди мають змогу спілкуватися з віруючими у школах, університетах, на роботі і робити відповідні висновки. Більшість відноситься до віруючих з повагою.
Мусій Губеня: Якщо в тій місцевості, де ми плануємо проводити євангелізацію люди знайомі з нами особисто, якщо вони знають хто такі віруючі, то ставлення є прихильним. Вони бачать наше життя, добрі справи. Але в тих селах, де нас не знають, часто використовується ще радянське кліше образу секти, побутують негативні уявлення про віруючих.
Олександр Геніш: Як проходить справа благовістя зараз?
Мусій Губеня: Господь продовжує свою справу! Ми хочемо в своїй місцевій повчанській церкві побудувати приміщення для занять недільної школи. Неділю тому я був в міському відділі архітектури. Архітектор сказав, що хоче побачити голову сільської ради і узгодити з ним деякі документи. Я вже собі склав плани, що у вечері після зібрання заїду до нього додому. Але як тільки в’їжджав в село, бачу сидить сільський голова в машині. Я виходжу і кажу до нього: «Юрій Пилипович, я сьогодні про вас думаю з самого ранку». Його відповідь мене здивувала. Він каже: «Я не знаю що я тут роблю, чогось приїхав сюди і сиджу, начебто якась сила тут мене тримає». Навіть в таких дрібних деталях Господь допомагає звершувати Його працю. Бог не змінився!
Василь Скаржинець: Повеління йти по цілому світу і звіщати людям Євангелію дав сам Ісус. Але перед тим Він промовив важливі слова: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі» (Матв.28:18), а також, що Він перебуватиме з нами аж до закінчення віку. Це означає, що Його підтримка і супровід в цій справі буде постійно. Господь спасав, спасає і буде спасати!
Дорогі друзі! В наступному номері читайте продовження цієї важливої теми. Зокрема, ми поговоримо про сучасні технології у справі євангелізації, проведемо опитування серед активних Інтернет-користувачів, наскільки вони використовують соціальні мережі з метою проповіді Євангелії, а також запитаємо у служителів їхню думку з приводу цих речей.
Щоб підримувати проект – вподобайте сторінку в соц.мережі та запросіть вподобати її інших.
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар