Прочитавши вірш "Мы начинали хорошо...", а також негативні відгуки деяких мудреців, вирішив написати свою думку. Власну, суб'єктивну, але таку, яка має право на існування... Ось власне сам вірш:
Мы начинали хорошо...
Как славно, празднично живём:
Конгрессы, съезды, фестивали...
Но вспомнить хочется о том,
Как мы когда-то начинали...
Как наши деды в кандалах
За убеждения, за веру
Этапом шли в Сибирь, в ГУЛаг —
На смерть, на пытки, на расстрелы.
Как много дорогих нам лиц
В стенах тюремных казематов,
Психиатрических больниц
Свой путь окончили когда-то.
Дома Молитвы — под замком,
Общенья — тоже под запретом,
Но ночью шли, чтобы тайком
Читать из Нового Завета.
Молитвенным был каждый дом,
Без кафедры и без эстрады.
В собранье тесном, дорогом —
Там Бог дарил часы отрады.
Как ловят листья ветра вздох —
Такую чуткость все имели,
Во дни страданий и тревог
Там сострадать другим умели.
Прошли года, ослаб режим,
Власть разрешила собираться.
И каждый — словно бы ожил,
Свободой стали наслаждаться.
И хоть сидели в тесноте
И в невысоких помещеньях, —
Но всё ж в любви и простоте
Мы все склонялись на колени.
Противники Христа не раз
Ещё метали стрелы злости, —
Зато друзья любили нас
И ехали охотно в гости.
И приглашали нас к себе,
Благословеньями делились! —
Мы так воспряли, что уже
Бояться мира разучились...
Ведь хочешь — проповедуй, пой,
На площади, в театре, в парке,
А хочешь — Дом Молитвы строй,
А Библией — дари подарки...
Не ведал в камере мой дед
Как Книги эти упразднятся!
Уютно стало нам везде,
Сонливость стала появляться.
Уют и сон — всегда близки
И даже совесть спать согласна...
Увы! ... как зыбкие пески
Богатство и покой опасны!
Когда без следствия и суда
За веру забирали брата, -
То на устах сестёр тогда
Была молитва, - не помада
Когда отца под звон цепей
Везли на Север скотовозы, -
То на ресницах дочерей
Не тушь была тогда, - а слёзы.
Когда за проповедь твою
Тебя приводят к прокурору, -
Тогда не «реп» и «рок» поют, -
А слышат ангельские хоры.
И если, трепетно любя,
Христом живут, горят Им, дышут, -
Тогда «Иисус любит меня»
На майках и носках не пишут,
Когда судили лишь за то,
Что ты пресвитер — к высшей мере, -
Тогда был мир. В церквах никто
Так не боролся за портфели.
Свобода — розой расцвела,
Но в ней отраву дьявол прячет.
Кто не забыл Христа слова, -
Тот видит это всё — и плачет...
А путь ещё не завершен,
И каждый это помнить должен.
Мы начинали — хорошо, -
Давайте хорошо продолжим. (Петреску Н.Н.)
Отож, перейдемо до вищезгаданої поезії. Ідея цього віршу належить харківському поету Беличенку Василю Максимовичу. Вірш опублікований в збірнику під назвою "Под сенью Всемогущего", який був виданий в 1994 році. Написаний в 1981 році. Ось оригінал:
Как мы начинали
Мне журавли осенним днем
О чем-то прошлом прокричали.
И сердце вспомнило о том,
Как мы когда-то начинали.
Мы начинали в тесноте
И в невысоких помещеньях,
В единстве духа, в простоте,
Мы начинали на коленях.
Молитвенным любой был дом,
Без кафедры и без эстрады.
В общенье тесном, дорогом
Нам Бог дарил часы отрады.
Как ловят листья ветра вздох,
Такую чуткость мы имели;
Во дни страданий и тревог
Мы сострадать другим умели.
Противники Христа не раз
В наш круг метали стрелы злости,
Зато друзья любили нас
И ехали охотно в гости.
Уют и сон всегда близки,
Но разве спать душа согласна?
Увы, как зыбкие пески,
Изнеженность для нас опасна.
А путь еще не завершен,
И каждый подвизаться должен...
Мы начинали хорошо, —
Давайте хорошо продолжим!
Про автора (навмисне привів деталі).
 |
| Беличенко Василий Максимович |
12 березня 1930 року в селі Білявка, Велико-Троїцького району Бєлгородської області народився Василь Максимович Беліченко. Він був третьою дитиною в сім'ї робітника Беліченко Максима Карповича і його дружини Наталії, старші сестри - Марія і Катя.У 1933 році померла мати, залишивши чоловіка і трьох осиротілих дітей. Працюючи в місті Шебекіно, батько добував хліб, мізерну порцію, по одній буханці в тиждень на людину. Маленькому Васі тоді ще не виповнилося трьох років, коли свою сирітську долю він розділив з сестрами.У 1941 році, коли Васі виповнилося 11 років, батька призвали на фронт, звідки він більше не повернувся. Свої ранні роки брат описує у вірші «Картини дитинства»:
Первый запавший мне в душу псалом –
Тот, что в часы расставанья с отцом
Пели мы дома в глубоком миноре:
«Страшно бушует житейское море…»
День расставанья был первой волной,
Сразу накрывшей меня с головой.
После – без дров и без хлеба сиротство
Разве с бушующим морем не сходство?
Жгли мы камыш – в хате слабо теплеет,
Больше, когда его носишь, он греет.
Помню большие снопы камыша
Наземь сползали с плеч малыша.
Вспомнились также мне годы пастушьи:
Осенью в скирдах спасался от стужи –
Даже и в легкий мороз по утрам
Вовсе не легок разутым ногам.
Я смастерить был сандалии рад,
Если б попался мне брошенный скат,
Но безуспешно искал по кюветам…
Да, было трудно сапожникам-детям.
Детства заботы во сне – до сих пор.
Снится пустой, без забора, наш двор,
Погреб обрушился, крыша раскрыта,
Дождь – на чердак поскорее корыта!
Быстро в то время мы выросли с Катей
И… ободрали диван ей на платье…
Горе ускорило детства конец:
Из-под Москвы не вернулся отец.
Память о нем в своем сердце ношу я:
Как-то он Библию дал мне большую
И пожелал (пред разлукой почти):
«Ты мне, сынок, про Давида прочти».
Я прочитал тогда мало совсем,
Как был сражен Голиаф.
А затем Библию стал раскрывать я охотно
В уединении и принародно.
Много пережито всяческих бедствий.
Но в омраченном невзгодами детстве
Нечто и светлое было притом:
Я познакомился в детстве с Христом.
На зібрання ходили, встаючи до зорі, взимку - по морозу, за двадцять верст. Ноги нили, а душею діти відпочивали. Одного разу, граючи на лузі, Вася звернув увагу на колону чоловіків, які йдуть під конвоєм. Подібне хлопчик бачив вперше. Поглянувши на людей, він раптом побачив свого двоюрідного брата Ваню Швецова. Ваня вірив в Бога, і за відмову йти на фронт, був заарештований. Васі хотілося підбігти, обійняти брата, щось сказати, але конвой грубо відігнав його. Сяюче обличчя брата - в'язня назавжди закарбувалося в пам'яті хлопчика. Більше вони на землі не зустрілися.Під час війни, у недільні дні, в будинку Беліченко проходили зібрання, на які сходилися віруючі з навколишніх сіл. До них по-особливому готувалися маленькі господарі. У будинку робилася ретельне прибирання, а долівку встеляли луговою травою, від чого хатина наповнювалася запашним ароматом.У роки, що передували пробудженню, В.М. Беліченко був в активі молоді Яснополянскої церкви м.Харків, яка не підкорялася заборонам і продовжувала благовістити, влаштовувати поїздки, відвідування, молодіжні спілкування і т.п.Часто в гостинному домі В.М. Беліченко збиралися поети-християни, де проводилися вечори поезії за участю друзів-киян. На цих спілкуваннях Павло Олексійович, Василь Максимович, Валерій Череванёв і Галина Везікова шліфували і вдосконалювали свої вірші. Радісні зустрічі і бесіди залишили незабутні спогади.Бог дав йому сили і натхнення для написання більш 800 віршів. Близько 30 з них вже покладені на музику. Десятки з них ввійшли в збірник "Песнь Возрождения": «Вперед, вперед...», «Не уходи, Иисус, не уходи», «Отец и Сын, и Дух Святой – Святая Троица»
Тепер, власне про коментар. Читаючи публікацію відчувається зверхність або зарозумілість автора відносно опублікованої поезії! З пафосом взято в лапки слово "шедевр", назвавши його сірою писаниною...
Напевно, ознайомившись з біографією автора вірша, важко погодитися з таким висновком: "він звинувачує тих, які щось роблять через уста тих, хто не робить". Це не правда.
1) Автор даного вірша має право використовувати особовий займенник "ми". Він добре знає історію і не лукавить. Тим паче, він сам був учасником і очевидцем усіх подій, які довелося пережити євангельському руху. У вірші ні слова про те, що в той час не відбувалися семінари, навчання чи конференції. Немає також жодного натяку на шкідливість чи недоречність подібних заходів.
Що ж до зовнішнього вигляду... Хіба хтось проти, щоб християни виглядали інтелігентно і шляхетно? Але спостерігаючи за зовнішнім виглядом багатьох сучасних християн, очевидним є те, що тут межа скромності і інтелігентності давно перейдена.
Ось опубліковано фото зовнішнього вигляду Івана Воронаєва та учасників тодішнього хору.
 |
| Учасники хору та церковна делегація, яка їздила у США |
Чи бачите ви на фото елементи наготи, підкреслення певних форм тіла, еротичності чи вульгарності? Натомість, я міг би опублікувати фото сотень сучасних християн (зайшовши на їх лицеву сторінку - Facebook) - різниця була б очевидна. Саме таким людям варто зробити порівняльний аналіз зовнішнього вигляду і поведінки християн в часи, які описує автор.
2) Такі протиставлення (нинішнього часу з часом гонінь) робити варто.
"Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру". (Євр.13:7)
Так, це історія. Але що поганого в тому, коли я згадуватиму минулий шлях? Як пише М. Сервантес:
"Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього".
Звичайно, ми розуміємо, що потрібно жити сьогоденням і використовувати можливості 21 ст, але згадати попередні часи корисно.
3) Мені здається, що подібні вірші, навпаки, закликають нас цінувати свободою. Так, ми пишемо вірші, з тугою за минулим. Адже
"Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю" (Овідій).
Проте не всі вірші про тугу за минулим! Жанри є різні.
І критикуємо ми не свободу, а неправильне відношення до неї.
4) “Дивлячись на окремих віруючих, деякі церкви і навіть союзи, складається враження, що вони можуть жити, працювати і служити Богові тільки в умовах гонінь. Коли ж прийшла свобода, вони розгубилися, вони не вміють (або не хочуть) працювати в умовах свободи”.
Правдиве спостереження. Хоча є і інше спостереження: далеко не всі церкви зуміли вистояти в час свободи, розмилися кордони, зібрання перетворилися на концерти. Всяке є...
5) Чому ви раптом подумали, що автор вірша критикує сучасних місіонерів і тих, які ревно служать Богу?! Ніхто їх не поливає брудом і не звинувачує у гріхах. Тим, паче, якщо мене це не стосується, то чого мені метушитися.
6) Автор закликає: - в дні страждань та тривог співчувати іншим; - склоняти коліна не під шум музики і танців, а в простоті і любові; - бути гостинними один до одного; - пробудитися від сонливості; - скорегувати свій зовнішній вигляд у відповідності до покликання; - змагатися добрим змагом віри, продовжуючи рухатися в євангельському дусі.
І де ж ви тут помітили проклинання безпідставними звинуваченнями!?
P.S. Букв може бути багато. І один виявлятиметься "мудрішим" за іншого. І сперечанню не буде кінця... Але хотілося б, щоб було побільше віршів таких авторів. Віршів, які пробуджують, які змушують зупинитися і задуматися, які торкаються глибини душі. Зрештою, віршів на різну тематику...
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар