Інтерв’ю з Олександром Котком. Частина 1 / GENISSH 25.05.2019
Коток Олександр Адамович народився 1 вересня 1970 року в с. Тинне Сарненського р-ну Рівненської області в сім’ї, де виховувалось шестеро дітей. З віруючої сім’ї в четвертому поколінні. Закінчивши середню школу, поступив до Мирогощанського радгосп технікуму, де здобув спеціальність техніка-механіка. Отримав диплом з відзнакою.
Впродовж 1989-91 рр. проходив військову службу в армії (м. Самарканд, Узбекистан). Після армії влаштувався працювати в споживчу корпорацію та паралельно поступив на заочну форму навчання до Львівського торгово-економічного університету.
В 1994 році одружився. Виховує семеро дітей.
В 1999 році був обраний, а через рік рукопокладений на пресвітера церкви ХВЄ с. Тинне. Впродовж 2010-14 рр. ніс служіння старшого пресвітера Сарненського р-ну.
В 2009 році в Київському Біблійному Інституті здобув ступінь бакалавра пасторського служіння.
Впродовж 2010-2013 рр. навчався в Львівській Богословській Семінарії за освітньо-кваліфікаційною програмою «Магістр богослов’я».
У 2014 році став заступником старшого єпископа по регіону. Через два роки паралельно був призначений відповідальним за утворення церкви в м. Березне.
23 грудня 2017 року був обраний старшим пресвітером Рівненського обласного об’єднання ХВЄ.
Аби дізнатися більше про життя та служіння Олександра Адамовича, ми поспілкувалися з ним особисто. Окремим блоком помістили запитання наших читачів.
– Олександре Адамовичу, як відбувалося ваше навернення до Бога?
– До армії я був формальним християнином, сином віруючих батьків. Вже під час проходження військової служби почав розуміти, що мене по-особливому беріг Господь. Опісля отримував багато заманливих пропозицій, які б дозволили мені гарно облаштувати життя. Мав хороші перспективи в роботі. В 1994 році мені поступила одна пропозиція, яка вселила певний страх в моє серце. Я взяв тиждень часу на роздуми. За цей тиждень часу, переосмислюючи своє життя, я став глибоко віруючою людиною. Бог дав в тоді мені тверезі думки, щоб я міг зорієнтуватись в тій ситуації і прийняти правильне рішення. Зазначу, що велику роль в прийнятті цього рішення відіграли молитви та поради моєї мами.
– Яким чином Господь покликав вас до служіння?
– Після глибокого переосмислення свого життя, Бог почав кликати мене до служіння. Спочатку це була проповідь Божого Слова, дияконське служіння, а згодом – пресвітерське, обрання старшим по районі, заступником і т.д.
– Якою зараз є церква ХВЄ в с. Тинне, де ви звершуєте служіння пресвітера?
– Церква нараховує 465 членів. Багато емігрували в США, відійшли у Вічність, але Бог продовжує наповняти церкву новими людьми. Щороку хрестимо близько 30 осіб. Маємо багато дітей та молоді, які задіяні в різних служіннях.
– Став рідше бувати вдома. Одна із складностей мого служіння в тому, що сім’я наразі проживає в Тинному, доводиться щотижня їздити у відрядження на чотири-п’ять днів. В церкві с. Тинне ми обрали ще одного пресвітера. Паралельно продовжую опікуватись церквою в м. Березне, яку три роки тому ми відкрили.
– Згідно одного опитування, 33% пасторів скаржаться, що їхнє служіння «наносить пряму шкоду» їхнім сім’ям. Якою є реакція дружини та дітей на надмірну зайнятість?
– Ще перед тим як бути обраним на служіння пресвітера ми мали боротьбу щодо того, чи варто погоджуватись на це служіння. Але прийняли спільне рішення йти тим шляхом, яким веде Господь. Тому дружина завжди підтримувала й допомагала мені, а зараз цю допомогу відчуваю ще й від дітей, які активно задіяні в служінні Богу.
Обрання на старшого пресвітера області відбулось для нас раптово й не очікувано, що викликало певні хвилювання в дружини, але вона прийняла це як волю Божу. Коли я від’їжджаю на декілька днів до Рівного вона завжди готує мені все необхідне, благословляє. Якихось великих амбіцій і планів не маю, молюся так: «Боже, дай бути вірним Тобі на той період, на який мене обрали».
– Близько 75% опитаних служителів переживають часті стреси, що породжують душевні страждання, занепокоєння, розгубленість, гнів, депресії, страх і відчуження. Як ви справляєтеся з негативними емоціями, переживаннями, які виникають під тиском життєвих випробувань?
– Кожен служитель, як людина, може мати подібні переживання. Тим більше, що доводиться працювати з людьми, вирішувати різного роду конфлікти. Впродовж свого життя, зокрема, в період навчання я всіляко намагався уникати такої роботи. Але коли Бог так скерував життя, що доводиться вирішувати людські проблеми, брати відповідальність за рішення, то намагаюсь вірно виконувати свою службу. Час від часу роблю зупинки, проводжу сімейні бесіди, на яких вирішуємо як жити далі. Прошу вибачення у сім’ї, ділюсь переживаннями, запитую поради, разом плачемо та молимось перед Богом.
Деякі переживання є надто особистими, які долаю лише в спілкуванні з Богом. Проаналізувавши рік часу мого служіння на посаді старшого пресвітера області, я помітив, що жодної ночі не спав нормально. Чим більший набуваю досвід служіння, тим більше приходжу до розуміння, що мені потрібний Бог. А це провадить мене у стан блаженства «вбогих духом» – людей, які розуміють, що без Бога вони не можуть робити нічого.
– Чи відчуваєте духовну підтримку зі сторони? Чи є певні люди у вашому оточенні, з якими ви ділитеся найбільш сокровенними, особистими проблемами, молитеся разом з ними, запитуєте їхньої поради? Також багато в чому успіх служителя залежить від сильної, ефективної команди. Чи вдалось за цей час сформувати таку команду?
– Ми потребуємо підтримки зі сторони. Коли залишаєшся самотнім, починаєш цінувати спілкування. Повертаючись додому, не раз бачу як моя шестирічна донечка сідає мені на руки і каже: «Тату, я тебе люблю». Тоді забуваєш про всі негаразди, проблеми і переживання. Отже, найближчими людьми є сім’я – дружина та діти. Бог благословив тим, що ще жива моя мама, яка постійно молиться за мене. Є люди в церкві Тинного, які згадують мене в молитвах. Маю духовну підтримку й серед пресвітерів та членів інших церков.
Від сильної та ефективної команди багато що залежить. Такою командою на Рівненщині є кожний пресвітер, диякон та той, хто активно задіяний в служінні. Всі хороші результати, яких вдалося досягти – це наша спільна праця, і всі недоліки, які маємо – теж наші спільні. У нас існують окремі відділи, маю четверо заступників. Досить сильною ланкою є районні пресвітери. Одним словом, структура об’єднання вибудувана доволі непогано. Але є над чим працювати. Усі важливі рішення приймаємо на Обласній раді, в яку входять заступники, пресвітери районів та великих церков, керівники відділів.
– Відповім на прикладі церкви в Тинному, адже аналог можна проводити і з іншими церквами. Я вважаю, що необхідно проводити більше роботи в плані навчання членів церви, приводячи їх до глибшого пізнання Бога. У нас нашарувалось багато інертних, традиційних речей, які перешкоджають глибоко знати Ісуса. Одна справа проповідувати про те, як треба служити Ісусу, а зовсім інша – проповідувати хто такий Ісус. Поверхневе знання про Бога породжує поверхневе християнство.
Бачення таке: підвищити якість тих християн, які є в наших церква, а потім, зміцнившись, разом прикласти зусилля для виконання Великого доручення Ісуса, проповідуючи людям як на Рівненщині, так і поза її межами. Хочу, щоб Рівненське обласне Об’єднання, зі своїм потужним ресурсом, було благословінням не тільки для України, але й для Європи.
– Час від часу ви здійснюєте службові поїздки закордон? Яка мета цих поїздок?
– Раніше я намагався поєднувати ціль поїздок – дещо покращити матеріальний стан сім’ї та щось надбати для помісної церкви та церков регіону. Поїздки, які були здійснені за час мого перебування на посаді старшого пресвітера області мали виключно службову мету. Під час першої такої поїдки нам вдалося консолідувати діаспору рівненчан, затвердити ряд спільних проектів. Остання поїздка була організована на рівні Всеукраїнського об’єднання. Її метою було перейняття досвіду в п’ятидесятницькій Асамблеї Божої.
– Плани на майбутнє.
– Молюся про те, щоб кожна церква зберігала єдність – як всередині громади, так і в братерстві. Консолідуватися варто навколо тих речей, які нас об’єднують.
Є певні плани у напрямку місіонерської роботи. Ми вже розпочали відкриття нових церков, підготовку місіонерів, побудову модульних молитовних будинків.
– Як часто читаєте книги? Які саме?
– Я любив читати, мав насолоду від навчання та певні успіхи. Свого часу багато читав книг Філіпа Янсі. Проте зараз, на жаль, не вистачає часу, щоб читати так активно, як раніше. Читаю більше стихійно, коли виникає така необхідність у підготовці до проповіді чи при вивченні певного питання. Обираючи автора чи книгу, часто керуюсь порадами друзів.
– Улюблений вірш з Біблії, пісня.
– Вірші змінюються в залежності від того, які маю переживання. Був час, коли улюбленим місцем із Писання був 22-й Псалом: «Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс.23:1). Проходячи непрості випробування, долаючи важкі обставини, я часто роздумував над словами: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені» (Пс.23:4).
Див. також: Інтерв’ю з Віктором Боришкевичом. Частина 1 / GENISSH 31.03.2019
Звершуючи служіння старшого пресвітера, люблю повторювати слова: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил.4:6,7). Дійсно важливо, щоб мир Божий беріг твої думки в Христі Ісусі.
Пісень гарних і змістовних є багато. Знову ж таки, близькість пісні залежить від стану душі, серця. Наприклад, на початку мого увірування любив співати: «Коли Дух Господній наповняє мене…».
– Дякую за розмову!
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в
Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!
Коментарі
Дописати коментар