Сучасна релігійна карта України. Статистика, аналіз, висновки
Найбільш релігійною продовжує залишатись Львівська область – тут найбільша кількість релігійних організацій (3128), 19 духовних навчальних закладів, 1937 шкіл та 2911 священнослужителів. Найменш релігійними в цьому плані є Сумська, Миколаївська та Кіровоградська області.
В десятку найбільших релігійних організацій в Україні (за кількістю релігійних організацій) ввійшли:
1. Українська православна церква (УПЦ МП)– 12653 релігійні організації;
2. Українська православна церква – Київський патріархат (УПЦ КП) – 5264;
3. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) – 3562;
4. Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) – 2639;
5. Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників (ВСЦ ХВЄП) – 1702;
6. Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – 1239;
7. Римсько-католицька церква в Україні – 1117;
8. Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня (АСД) – 1034;
9. Релігійні організації Свідків Єгови – 920;
10. Інші релігійні організації харизматичного типу – 801.
За кількістю релігійних організацій в Україні основні напрямки християнства розташувались наступним чином:
1. Православні – 19410
2. Протестанти – 10298
3. Католики – 5143
Щодо протестантизму, то в Україні найбільша кількість релігійних організацій належить баптистам – 2987, одразу за ним йдуть п’ятидесятники – 2798, далі – харизмати (1441) та адвентисти (1081). У відсотковому відношенні релігійні організації у протестантизмі розподілились так:
Найбільша кількість діючих п’ятидесятницьких громад знаходиться у Рівненській та Волинській областях, тут їх кількість становить 271 та 205 відповідно. Найменше їх у Сумській – 7 та Луганській областях – лише 42 (з них – 14 ВСЦ ХВЄ).
Протягом останніх п’яти років кількість п’ятидесятницьких(ВСЦ ХВЄП) діючих громад залишається майже незмінною, хоча, починаючи з 2014 року, спостерігається незначне їх зменшення. Так, станом на 2013 рік діяло 1533 громад, на 2014 – 1616, на 2015 – 1610, на 2016 – 1605, на 2017 – 1601.
В харизматичних церквах, навпаки, спостерігається незначна тенденція щодо зростання. Лише за минулий рік кількість громад збільшилась на 30 (з 1337 у 2016 році – до 1367 у 2017).
Аналізуючи статистичні дані кількості п’ятидесятницьких громад (ВСЦ ХВЄП, нині УЦХВЄ) за останні 20 років, бачимо, що їх кількість зросла вдвічі ( з 802 у 1997 році – до 1601 у 2017 році), але починаючи з 2014 року, спостерігається незначний від’ємний приріст. Для цього, принаймні, можуть існувати такі фактори:
1. Війна. В умах війни зазвичай мова йде не про насадження нових церков, а про збереження існуючих
2. Харизматія. Значний успіх харизматичного руху за останні роки негативно відображається на розвитку, досить близькому (на перший погляд) йому за віровченням, п’ятидесятницького. Для багатьох людей харизматичний рух став альтернативою останнього, оскільки сприймається ними, як більш сучасний, доступний та «легкий» спосіб служіння Богу.
Це щось подібне, коли на ринку компанія впродовж років продавала масло в стандартних упаковках та незмінної якості. З роками кількість продаж стабільно зростала. Але в той момент, коли на ринку з’явилися інші компанії, з подібного роду продукцією, кількість продаж зменшилась. Ті, хто йшов до магазину в пошуках масла, тепер на прилавках побачили подібну продукцію, але в яскравішій упаковці та за доступнішою ціною. Мало кому з них спадає на думку перевірити якість товару згідно вимог ДСТУ, переважна більшість, не задумуючись, купує це масло сумнівної якості та й споживають його. Інші, скуштувавши, вирішують більше масла не купувати взагалі. Ось так і зменшується кількість покупців справжнього масла...
Можливо, з роками, наївшись досхочу неякісного товару, люди зрозуміють, що помилялись... А в цей час компанії-виробнику варто продовжувати сумлінно постачати масло незмінної якості! Бо хто дасть відчути смак справжнього масла, як не компанія, що має ліцензію, сировину та обладнання для його виготовлення?
Я впевнений, що в разі настання економічної кризи ці новостворені компанії-постачальники добровільно залишать ринок, оскільки основною ціллю для них завжди був заробіток коштів та створення відомого бренду, але аж ніяк не турбота про населення.
3. Постмодернізм та метамодернізм (пост-постмодернізм). Прийшовши на зміну посткомунізму, постмодернізм приніс із собою скептицизм та байдужість до християнства, нівелювавши поняття істини. Наслідки постмодернізму Європа відчула раніше – ще в 1992 році Фредерік Катервуд, екс-віце-президент Парламенту Європи, зазначив наступне: «хоть мы и вычистили наш европейский дом от фашизма и коммунизма; хоть демократия и свобода слова простираются от Атлантики до Урала; с точки зрения христианской веры, некогда здесь преобладавшей, Европа оказалась пустыннее, чем когда-либо ранее» [7]. Секуляризація, як ідеологія нанесла непоправний удар по історичному християнству. Наслідки постмодернізму, які Європа відчула ще декілька десятиліть тому, сьогодні відчувають посткомуністичні країни.
Тим часом світові науковці та філософи ведуть мову про нову культурно-світоглядну епоху, яка прийшла на зміну останній – метамодернізм, або пост-постмодернізм. Цей термін був введений в 2010 році голландськими вченими і філософами Тімотеусом Вермюленом і Робіном ван ден Аккером у статті «Замітки про метамодернізм» (Notes on Metamodernism) [10]
Якщо для постмодернізму характерні такі поняття, як деконструкція, іронія, стилізація, релятивізм та нігілізм, то метамодернізм відроджує загальні класичні концепції і універсальні істини, але при цьому не повертається до «наївних ідеологічним позиціям модернізму» і знаходиться у стані балансування між аспектами культур модернізму і постмодернізму. Іншими словами, покоління метамодерну – це свого роду оксюморон, в якому можуть поєднуватися, здавалось би, протилежні речі.
Чи не про цю епоху йдеться у пророчих словах ап. Павла до Тимофія, коли мова заходить про характеристику людей останнього часу: «вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися» (2Тим.3:5)? Подвійний стандарт, поєднання, здавалось би, протилежних речей в одній особі, вміння змінювати своє «забарвлення» в залежності від оточуючого середовища. Світ увійшов в епоху метамодернізму і проблема людини цієї епохи – подвійна мораль, вміння людини пристосовуватися до економічно-політичних змін, до світу, цураючись своєї релігійної ідентичності, виправдовуючи це сучасністю.
Така подвійність у християнстві викликає розчарування в тих людей, які стали на шлях пошуку абсолютних, універсальних істин. Бачачи невідповідність у їхньому сповіданні та практичному житті, вони ставлять під сумнів той факт, що цю істину варто шукати саме тут, у християнстві, Біблії, Ісусі Христі, зрештою, у Церкві, яка є «стовпом і утвердженням» цієї істини (1 Тим.3:15).
У статті Тімотеуса Вермюлена і Робіна ван ден Аккера зазначається, що більшість постмодерністських тенденцій приймають нову форму і, що головне, новий зміст: «що історія продовжується вже після її поспішно об'явленого кінця». Саме в цей час з'являються «із насмішками глузії», які відкидатимуть вчення про близький Прихід Христа й казатимуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» (2Петр.3:4,5). Мовою Біблійної притчі, настає період, коли «молодий забаривсь» (Матв.25:5) і всі сподівання та очікування Його близького приходу розвіялись. До початку нового тисячоліття серед віруючих активно звучали думки та проповіді про близький Другий Прихід Христа. Пригадуються слова досить популярної у ті часи пісні, в якій передавався тогочасний настрій християн: «две тысячи лет почти на исходе, жизнь на планете к закату идет... Скоро, скоро, скоро во славе Он придет», а далі лунали застереження про важливість підготовки до цієї зустрічі, щоб бува не запізнитися. Але згодом, побачивши, що «пан забарився прийти», раби «зачали бити товаришів своїх, їсти та пити з п'яницями» (Матв.24:49) – іншими словами, зачали провадити легковажне, подвійне життя, а в довіреному паном домі влаштовувати розваги та концерти, що в свою чергу, привело до негативної репутації дому пана і, як наслідок, його поступового опустошення.
4. Низька кваліфікованість церковних кадрів. З доповіді віце-президента Російського біблійного товариства С.М. Попова, прочитаної на конференції «Кризис явления в современном российском протестантизме и способы их преодоления» читаємо наступне [11]:
«Заявлений активний ріст протестантських Церков в житті суспільства неминуче потребує авторитетності їх керівників, підготовки компетентних лідерів, ставки на прогресивність. Про який соціальний, культурний, науковий вплив може йти мова, коли рівень віри, грамотності віруючих фактично не зрушився з мертвої точки радянських часів. При усіх занадто перебільшених успіхах богословської освіти, на жаль, так і не вдалось сформувати нове творче покоління, яке звершило б прорив в теорії і практиці протестантизму. Нам вкрай не вистачає грамотних і спосібних авторів, дослідників-теоретиків, далекоглядних керівників. Освіта і самоосвіта повинні стати справою кожного і всіх».
Історичні церкви повинні оцінити ситуацію, що склалася, і багато що змінити, для того, щоб пережити цю кризу і вийти з неї з новими силами. Сергій Попов вважає цю кризу глобальною у всьому християнстві: «Думаю, що можна констатувати кризу в християнській церкві взагалі, а не тільки в нашій країні... Сьогодні не вистачає трепетного і смиренного відношення до Бога. Ми надумали собі, що все можемо пояснити, що можемо досягнути успіху, як тільки знайдемо правильний метод. Але зустріч з Богом – це завжди криза усіх людських сил. Це стосується як особистої зустрічі людини з Богом, так і зустрічі Церкви з Богом. Початок мудрості – страх Господній» [11].
Стюарт Вільямс виражає надію на краще: «Потрібно готуватися до перемін… Пост-християнська цивілізація вже з’явилася. Якою вона буде, ми вже не знаємо. Християнська цивілізація помирає, але із її попелу може піднятися нове, життєво спосібне християнство» [8].
Сергій Головін підтверджує цю думку: «Виклик пост-християнського світу направлений до церкви не стільки, як загроза, скільки як запитання – наскільки послідовники Христа готові пожертвувати своїм любим минулим, своїми славними традиціями і звичними методами, щоб повернутися лицем до суспільства і відважитися на нову Реформацію. Адже без внутрішньої Реформації неможлива актуальна і дієва проповідь світу» [9] – проповідь, як висловився ап. Павло, яка «не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили» (1Кор.2:4)
Джерела:
1. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2017 року
2. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2016 року
3. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2015 року
4. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2014 року
5. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2013 року
6. Релігія в Україні: Скорочується чисельність баптистів України: [Електронний ресурс] – Джерело доступу: http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/22490-skorochuyetsya-chiselnist-baptistiv-ukrayini.html
7. Головин С.Л. - Мировоззрение - утраченное измерение благовестия. – АДВ, 2008 – С. 30
8. Бен Бекнер. Справедливость, Равенство, Свобода и будущее Европы: [Електронний ресурс] – Джерело доступу: http://www.scienceandapologetics.org/text/340.htm
9. Головин С.Л. - Мировоззрение - утраченное измерение благовестия. – АДВ, 2008 – С. 5
10. Тимотеуса Вермюлена, Робина ван ден Аккера. "Заметки о метамодернизме" (Notes on Metamodernism): [Електронний ресурс] – Джерело доступу: http://www.emerymartin.net/FE503/Week10/Notes%20on%20Metamodernism.pdf
11. Форум «Простая Церковь»: [Електронний ресурс] – Джерело доступу: http://www.simplechurch.com.ua/forum/4--/1209--.html
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями!
Коментарі
Дописати коментар