Втрачаємо праведників і немає нікого, хто б узяв це до серця

Працюючи над написанням історії п’ятидесятництва у своєму регіоні зустрівся з проблемою – досить мало існує занотованого матеріалу, що стосується власне самої історії розвитку п’ятидесятницького руху. Бо де ж йому було взятися? Влада писала про них в негативному світлі, а самим писати або не було змоги, або ж не вважали це за необхідне.

Якось, переглядаючи архів журналу «Євангельский Голос» та занотовуючи звідти необхідний для себе історичний матеріал, натрапив на слова, які змусили мене на деякий час відкласти свою роботу та задуматися. У цих словах заховане наше минуле, ці слова відображають наше сьогодення і ці ж слова спонукають поглянути у наше майбутнє – майбутнє п’ятидесятницького руху. Брат П. Шелестовський раптом перериває свої спогади та й міркує над доцільністю продовжувати занотовувати історичні моменти із свого життя та життя своєї громади:

«Боюся, що хтось із братів поставиться до моїх спогадів критично та й скаже: навіщо ти пишеш ці спогади і забираєш стільки місця в журналі? Повірте мені брати, що інколи я і сам про це думаю, але мене щось заставляє це писати і не дає мені спокою, коли я не пишу. Знаємо, що там на рідних землях наші брати не мають права цього писати. І наша євангельська праця, наших дорогих братів-мучеників, які положили своє життя за проповідь Євангелії, зі смертю наших старших братів піде в забуття…
Я міцно вірю і переконаний, що коли Христос ще на якийсь час забариться прийти, то там на наших землях, безсумнівно, прийде велика зміна, і, може, Бог пошле повну свободу, і знайдеться євангельських історик, що ці мої спогади використає, вони послужать йому матеріалом написати правдиву повну історію про життя і працю наших страдників братів п’ятидесятників. Бо праця братів інших віровизнань описана широко, а ми в цьому напрямку дуже бідні. І ось такі скромні мої спогади можуть комусь бути корисні і майбутній історик буде мені за це вдячний. Хоч туди, в Радянський Союз, рідко заходить наш «Євангельський Голос», але вони його збережуть, навіть в архівах, адже брати, що повернулися з України, там його бачили. І це нас невимовно втішає» [1]

Ці слова були сказані 1987-го року у далекій Америці. Ці слова відображають наше сьогодення. Христос забарився прийти, настала небачена свобода для п’ятидесятників, з’явилась можливість занотувати свою історичну спадщину та й передати її наступним поколінням. Таки те, що писав Шелестовський виявилося правдою! Тут в Радянському Союзі знайшлася людина (звати її Людмила Шевчук), яка зберегла ці журнали у своєму архіві. Знайшлися і ті, хто переглянув кожну сторінку цих номерів, вчитувався у кожне слово, з надією знайти матеріал, який в подальшому можна було б використати для збагачення п’ятидесятницької історичної спадщини.
Процитовані вище слова спонукають нас подумати також над своїм майбутнім. А раптом Христос забариться ще на якийсь час прийти? Що тоді передамо для наступних поколінь? Які джерела залишимо їм для ознайомлення із своєю історією?

А тим часом праведники відходять з землі… І немає нікого, хто б узяв те до серця. Ледве не щодня ми втрачаємо людей, за спогадами яких можна писати окремі книги. Ці люди мають великий життєвий досвід, є свідками великих Божих дій на землі, Його чуд та знамен, які Він звершував у нашому краї задля спасіння людей та зміцнення своєї Церкви. Рівненщина, як і Волинь, досить багата таким людьми. І не обов’язково, щоб це були пресвітери, чи люди, які несли публічне служіння. Навіть звичайна людина, яка з ранніх років віддала своє життя Ісусу Христу, зможе розповісти нам багато такого, що стало б унікальним матеріалом для поповнення історії п’ятидесятницької руху.

Як писав Евгений Евтушенко, кожна людина носить у собі великий багаж знань та досвіду, який із її відходом з землі назавжди втрачається.

Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы — как истории планет.
У каждой все особое, свое,
и нет планет, похожих на нее.

А если кто-то незаметно жил
и с этой незаметностью дружил,
он интересен был среди людей
самой неинтересностью своей.

У каждого — свой тайный личный мир.
Есть в мире этом самый лучший миг.
Есть в мире этом самый страшный час,
но это все неведомо для нас.

И если умирает человек,
с ним умирает первый его снег,
и первый поцелуй, и первый бой...
Все это забирает он с собой.

Да, остаются книги и мосты,
машины и художников холсты,
да, многому остаться суждено,
но что-то ведь уходит все равно!

Таков закон безжалостной игры.
Не люди умирают, а миры.
Людей мы помним, грешных и земных.
А что мы знали, в сущности, о них?

Что знаем мы про братьев, про друзей,
что знаем о единственной своей?
И про отца родного своего
мы, зная все, не знаем ничего.

Уходят люди... Их не возвратить.
Их тайные миры не возродить.
И каждый раз мне хочется опять
от этой невозвратности кричать.

Відходять назавжди, забираючи із собою правдиву історію нашого п’ятидесятництва, багатство досвіду, спогадів та знань. Лише з початку цього року, тільки на Дубенщині, ми втратили три пресвітера, які стояли у витоків п’ятидесятницького пробудження в своїх місцевостях. Скільки ще втратимо таких людей до кінця поточного року – невідомо. «И каждый раз мне хочется опять от этой невозвратности кричать»

Що ми можемо зробити? – запитаєте ви. Можемо, якщо захочемо. Можемо зберегти цю спадщину та зафіксувати її в аудіозаписі чи текстовому форматі. Сьогодні кожний має можливість записати спогади цих людей – тих, які вам знайомі, які проживають у вашій місцевості, які відвідують вашу церкву; записати їхні біографії, свідчення, історичні факти і т.д. В науці це називається створення просопографічних баз даних, вони необхідні для об'єктивного вивчення п'ятидесятницького руху. За допомогою просопографічної бази даних можливо по-новому поглянути на п'ятидесятницький рух ніби з середини, через узагальнений аналіз п'ятидесятницького досвіду рядових членів громади [2].

Можливо ви, як Шелестовський, задаєте питання: Чи варто це роботи? Але пройде час і, якщо не ви, то наступні покоління візьмуть ваші записи, та й будуть вчитуватися у кожне їхнє слово, аби знайти для себе необхідну інформацію. А праця ваша не залишиться непоміченою у Бога.

То ж якщо у вас з’явилося бажання долучитися до цієї важливої справи, але ви не знаєте як правильно це зробити – напишіть у приватне повідомлення чи залиште коментар знизу. Обов’язково зв’яжемося з вами! Як зразок надішлемо анкету та зразок запитань, які рекомендували б задати цій особі.

Власний погляд - GENISSH

Уявіть, якою багатою виявилася б історія п’ятидесятництва (зрештою взагалі євангельського руху) на наших землях, якби нам вдалося використати спогади тих старших братів і сестер, які ще не відійшли у вічність! Та чи встигнемо?

1. П.Шелестовський. Мені дванадцятий минало//Євангельский Голос, квітень-червень 1987 рік. – с.21-25
2. Підлужна О. Просопографічні бази даних як джерело вивчення п'ятидесятницького руху в Україні//Стаття

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook.
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями!