Про фінансову реформу в церквах ХВЄ

25-27 вересня в Києві пройшла стратегічна конференція з назвою «Церковна освіта». Її дійсно можна вважати стратегічною, бо впроваджуються дві реформи, які вплинуть практично на всі сфери церковного життя – освіта і фінанси. Щодо реформи освіти, то планується освіту служителів зробити цілісною. Тобто розробити навчальну програму від початкових класів недільної школи, до служителя. Бо зараз як в Недільних школах, так і після них (при підготовці до водних хрещень, наприклад), навчаються хто за якими хоче програмами, або й взагалі без них.

Ще більш відчутною стане реформа фінансова. Коротше кажучи, служителям вже не в силу сподіватися на кошти спонсорів чи закордонних установ, і не в силу служити без фінансової допомоги. Та й взагалі, треба викинути вже з ужитку цей термін про фінансову допомогу. Пастор служить – а значить має отримувати зарплату, і навіть, більше – пенсію, як завершить служіння. В обґрунтуванні актуальності цієї реформи так і вказано, що «відсутність матеріального забезпечення більшості служителів спричинює кризу служителів і бажання служити». Відразу тут залишу критичну ремарку: запроваджуючи матеріальне забезпечення, кризу може і вдасться подолати, і побільшає бажаючих служити. Але чи разом з цим не побільшає так званих «найманців» в Божому винограднику? З іншої сторони, найманці були й будуть, а реформа покращить служіння вірних Божих служителів.

Отож, вже давно є бачення щодо пожертвувань встановити принцип 10/10/10 (із зібраних пожертвувань місцева церква віддає 10% на область, а область із цих коштів віддає 10% на Київ). За різними підрахунками бюджет церкви після цього зросте в 2-3 рази. Суттєво зростуть й надходження в область та столицю. І це вже дозволить призначити пасторам зарплату, а також пенсії. Власне, одна з ідей, яка закладена в цій реформі, полягає в тому, що «десятина в першу чергу служить для підтримки служителя», а також «це Божий спосіб фінансування Божої Церкви». Разом з тим, зазначається, що десятина – це не постанова Закону, але принцип давання Богу. Ще крім неї є приношення, милостиня, гостинність і обіцянки віри. Про все це пояснюється в спеціальному посібнику, який був презентований на конференції.

Будемо сподіватися, що впровадження цих двох реформ принесе суттєву користь церквам. Воно справді добре, коли церква себе самозабезпечує, і ще й має ресурси для зовнішнього служіння і підтримки різних ініціатив. Взагалі, деякі церкви пішли ще далі і створили собі пасивні джерела доходів, здаючи чи то нерухомість в оренду, чи то відкриваючи власні бази, ресторани. Хоч і без ризиків, звісно, не обійтися. Але ще відкритим для мене є питання в контексті матеріального забезпечення служителя: хто підпадатиме під цей термін? Лише пастор? Ким же тоді є диякони, проповідники, регенти, вчителі? По-суті, усі віруючи мали би бути служителями... А ні, то розробити по церквах класифікацію на тих, хто служить і тих, хто не служить; а тих, хто служить, у свою чергу – на тих, хто служить добровільно, і тих, хто служить за матеріальну вигоду. Жартую.

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!

Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в Telegram!