Хори та спів: чим славляться євангельські християни України
З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить
межі неба –
На крилах сонця сяйво їй лиша.
Чим глибше пісня,
тим ясніш душа.
(Іван Драч).
В наш час співають менше, давно вже немає таких традицій... Інший уклад життя, інші інтереси, захоплення. Але є в Україні люди, для яких пісня – це щоденна справа, це їхня душа, їхня молитва, їхня подяка Богу. Це – віруючі.
В євангельському середовищі важко зустріти людину, яка б не співала. Навіть в гіркі дні глибоких переживань і горя ці люди співають. Вони створили свою, унікальну, своєрідну пісенну спадщину духовних гімнів, псалмів, пісень. Такі збірки пісень як «Псалмоспіви», «Пісні спасенних», «Песнь Возрождения», стали загальновідомими серед усіх без винятку євангельських церков.
Співають з дитинства, щодня, співають з давніх-давен. Ще на початку заснування євангельських церков на наших землях, їхні керівники розуміли важливість музичного питання. Так, керівництво п’ятидесятницького Союзу планувало відкрити регентські курси, задля цього навіть був створений відділ підготовки благовісників і регентів. Про розуміння важливості цієї справи свідчать протоколи союзних з’їздів, а також публікації в друкованому виданні. В журналі «Евангелист» за 1928 рік читаємо:
«У справі поширення Царства Божого пісні та музика займають одне із перших місць і багато сприяють пробудженню душ для нового життя. Можна не сумніваючись стверджувати, що більше половини всіх віруючих людей отримали сильний поштовх до вступу на чистий, прекрасний і святий євангельський шлях завдяки духовному співу і музиці... пісні та музика налаштовують людину до молитовного спілкування з Богом: вони змушують забувати про дрібниці повсякденного життя, даючи можливість думкам і почуттям направитися до Бога і заспокоюватися в Ньому, а тому стає легко на серці, всяке життєве горе, біда і тіснота віддаляються, а піднесені роздуми про Бога, про небесні красоти, про вічне життя наповняють душу радістю.
[...]
Дуже важливо в наших громадах і групах мати хорові та музикальні гуртки, і навіть більше – необхідно їх мати. Вони є душею громади, невід'ємною її частиною, прекрасним букетом із живих троянд, кращим проповідником, що здатний привести не одну душу до сліз розкаяння і вдячності.
Хори слугують хорошою зброєю проти диявола... Чим швидше будуть організовані хори, тим успішніше буде розвиватися діяльність громад і груп...».
З того часу кількість хорів тільки зростала. І якщо сьогодні в багатьох сучасних церквах надається перевага групам прославлення, хори й далі продовжують користуватися популярністю серед віруючих. В окремих церквах західного регіону країни хори є своєрідною візитною карточкою церкви. Це дійсно феномен! Лише на Рівненщині серед п’ятидесятницьких громад налічується більше 450 хорів, 59 музичних груп, 8 оркестрів.
Аби задовольнити потреби церков в музичному служінні, в Рівненській Духовній Семінарії і Академії (на той час Рівненському Біблійному Інституті) уже декілька десятиліть, як діє програма для навчання регентів. Ідея започаткувати регентські курси належала Павлу Купріяновичу Васильцю, він неодноразову намагався проводити курси для регентів у районах, помісних громадах області. Його вірним помічником був Микола Губеня, диригент хору Рівненської церкви ХВЄ. Згодом залучили до цього служіння Ірину Селецьку, яка щойно переїхала до Рівного.
В 1986 році Сергій Ільницький, який на той час був одним із диригентів Дубенської церкви ХВЄ, поступив в Дубенське культосвітнє училище, диригентського відділу. Отож, Павло Купріянович запросив його до себе з ціллю допомогти в організації регентських курсів. Вони, разом з іншими братами та сестрами, стали їздити по селах Рівненщини.
На час, коли заклад не мав власного приміщення, навчання регентів відбувалося на базі помісних церков.
«Пам’ятаю, як в 1977 році я співав в рівненському хорі, Павло Купріянович керував ним, сидів поруч в тенорах, а Віктор Боришкевич і Віктор Прохор сиділи в басах.
В той час до Рівного переїхали Володимир Гарбар та Володимир Ільчук. Ці брати володіли надзвичайно хорошими організаторськими здібностями та добре знали Писання, і тому вони запалювали інших до активних дій, зокрема і в організації оркестрів, молодіжних рухів», – ділиться спогадами Сергій Ільницький.
Але ставало зрозуміло, що більш ефективного результату можна досягти, якщо такі курси зробити на постійній основі при навчальному закладі. Студенти приїжджатимуть на тиждень чи два на навчання, і впродовж цілого дня відбуватимуться заняття, практика, служіння. Всього декілька сесій на рік… Найперше такий формат було проведено на базі Степанської церкви. Це був 1991-й рік… Рішенням Рівненської обласної ради ХВЄП на чолі з Мулярчуком М.А., затвердили Диригентський відділ при Рівненському Біблійному інституті під керівництвом Сергія Ільницького.
Студенти перших цих курсів майже усі в подальшому стали регентами у своїх церквах, частина з них – викладачами.
Навчали майбутніх регентів вже колишні студенти, викладачі: Приварський Роман Леонтійович, Полюхович Ірина та Наливайко Марійка.
З тих пір щорічно бажаючих вчитися на диригента ставало все більше та більше, тому робота диригентського відділу активно розвивалась. В 1994 році роботу відділу очолив Роман Приварський.
В 2002 році був створений факультет Музичного Служіння, деканом якого обрано Свістюлу Бориса Миколайовича.
Духовний заклад й дотепер займається підготовкою кваліфікованих музичних працівників для місцевих євангельських церков. І доволі успішно!
«Впродовж двох років (восьми двотижневих сесій) студенти вивчають аж дев’ятнадцять предметів, серед яких елементарна теорія музики, постановка голосу (вокал), хорове диригування, хорознавство, історія і культура музики, сольфеджіо, загальне фортепіано, практичне музичне служіння тощо. По закінченню повного курсу навчання випускники отримують диплом рівня В, кваліфікації «керівник музичного служіння та регент церковного хору».
За 30 років функціонування РДСА було підготовлено та випущено 994 регенти», – розповідає ректор семінарії Олександр Трофімчук.
Скільки сили і часу треба віддати репетиціям, скільки посвяти потрібно, щоб звершувати це непросте служіння! Але яке блаженство наповняє серце, як чуєш це багатоголосся! Акапельний хоровий спів є найскладнішою формою музичного виконавства, але водночас доступним, зрозумілим, богонатхненним і прекрасним в своїй суті. Це один з найдосконаліших видів музичного мистецтва, що торкається найніжніших струн людського серця, передає найтонші почуття, переживання, мрії.
Ці чудові євангельські хори роблять богослужіння ще більш прекрасними, адже спів надає богослужбовому слову неповторного емоційного забарвлення, яке не в змозі описати слово. І відпочиває душа людини в такому зібранні, і радіє серце, прославляючи Бога та отримуючи взамін незліченні потоки благодаті!
Співайте для Господа, співайте безупинно! «Співайте із радістю, праведні в Господі, бо щирим лицює хвала! Хваліть Господа гуслами, співайте Йому з десятиструнною арфою, заспівайте Йому нову пісню, гарно заграйте Йому з гуком сурем, бо щире Господнє слово, і кожен чин Його вірний!» (Пс.33:1-4). Не змовкайте! Ви, християни, чи не єдині на цій землі, хто ще співає… І від вашого співу оживає душа!
Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в
Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!
Поділіться з своїми друзями! Відтепер ми також в
Telegram!
Коментарі
Дописати коментар