Десять цікавих та повчальних фактів із життя Віктора Боришкевича

В обідню пору, 2-го жовтня 2019 року, вітчизняне п’ятидесятництво сколихнула приголомшлива звістка: відійшов у Вічність єпископ Боришкевич Віктор Дем’янович. В це важко було повірити. Ще вчора він проголошував проповідь у своїй місцевій церкві, даючи настанови, підбадьорюючи і надихаючи Божий народ на працю. А сьогодні усі зрозуміли, що ця проповідь була останньою…

Тривожна звістка вмить облетіла земну кулю. Десятки дзвінків, сотні повідомлень рідним та близьким із запитанням: «Чи дійсно це правда?», а також сотні і сотні співчуттів. Ця подія внесла корективи в календарні графіки багатьох служителів найвищих рівнів; з найвіддаленіших куточків землі, залишаючи важливі заплановані справи, вони направлялися на Рівненщину. Хтось із служителів в коментарях під новиною про смерть єпископа відреагував так: «Здається, з ним відходить ціла епоха…». Його церква ще довго відчуватиме цю втрату…

В знак пам’яті, пропоную десять цікавих та повчальних фактів із життя єпископа.

1. Він ніколи не говорив «моя церква», а вважав за краще вживати слово «наша Церква». Пам’ятаю, як одного разу спілкуючись з ним і намагаючись дізнатися певні статистичні дані про Церкву «Святої Трійці», я задав запитання: «Якою зараз є Ваша Церква?». На що він одразу відповів: «Ця церква не є особисто моєю, вона належить Ісусу Христу. А я у ній лише служитель». Довелось в кінцевому результаті сформулювати запитання по-іншому: «Якою зараз є Церква «Святої Трійці», яку ви представляєте?». Я бачу в цьому не лише лексичну грамотність. У його відповіді захована богословська концепція, яку нині багато хто ігнорує: Церква не належить окремому пастору, вона будується не на його імені, а на Імені Господа Ісуса Христа; в центрі не людина, а Христос. Служителів же поставляє Святий Дух, щоб вони пасли «Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він [Христос]» (Дiї.20:28). Отож, це перший повчальний факт, на який мусимо звернути увагу.

2. В молодості Віктор Дем’янович був досить активним. Він дуже любив працю на духовній ниві. Спочатку співав в хорі та групах, розказував вірші, трохи регентував, активно проповідував. Навіть Бог дав, що деякий час був керівником естрадного оркестру і грав на бас-гітарі. Згодом його призначили відповідальним за молитви в Золотіїві, займався з молоддю. А далі був членом ревізійної комісії в церкві, членом братської ради. І з чотирьох кандидатів його було обрано на пресвітерське служіння в Церкві «Святої Трійці». Одним словом, на той час він був всюди, де потрібно було бути. Про якісь посади зовсім не мріяв, просто проявляв активність в служінні Богові. А Господь використав Свій принцип: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе» (Матв.25:21). Шлях до висот пролягає через наполегливу працю. Якщо ти не активний в молодості, то навряд чи будеш таким у старості.

3. Перед тим, як бути поставленим на служіння, Віктору Боришкевичу було адресовано два пророцтва. В с. Витків Господь сказав: «Хочу зодягти тебе в одежі священика, і допоможу в будівництві». А також у Здовбиці: «І будеш, як Ісус Навин, вести народ мій в Обітований край. Тільки будь сильний та дуже мужній. І ще раз говорю тобі: будь сильний та дуже мужній». Він їх тоді не розумів до кінця, але зберігав у своєму серці.
Тема Божого обрання на служіння центральною думкою проходить крізь увесь Новий Завіт. Добре хотіти бути пастором, дияконом, місіонером, лідером групи прославлення, але одного бажання недостатньо. Набагато краще, коли це бажання походить від Бога і є результатом Його провидіння на твоє життя.

4. Брату Віктору за своє життя довелося пережити близько двадцяти тяжких хвороб, серед яких чотири операції, втрату свідомості, виявлення онкозахворювання, мікроінсульт. А він і далі продовжував виконувати Божу справу. На прохання домашніх інколи, через погане самопочуття, залишитися вдома, він напівжартома відповідав: «Мені аби тільки до кафедри дійти».
Ви ще й досі вірите в «теорію процвітання», в «проголошення без сумніву всього що забажаєш» чи в легке християнське життя? Здоров’я та благополуччя сприймаєте як показник духовності чи нагороду за вірність? Це помилкова думка. Часто навпаки, надмірне вигоряння і емоційні стреси через служіння, є причиною збоїв в людському організмі. Тепер своїм життя Віктор Дем’янович може сказати наступне: «Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров'ю…» (Гал.1:15,16)

5. Віктор відмінно навчався у школі. Але в ті часи атеїстична влада не давала можливості для християн отримувати вищу освіту. Проте за здібність у навчанні йому все ж таки дали направлення з колгоспу у сільськогосподарський технікум. Згодом там йому запропонували підписати «комсомол» і отримати «червоного» диплома. «Таким шляхом я й сам міг це зробити» – відмовившись, відповів Боришкевич.
Сам факт того, що він любив вчитися, свідчить про те, що Богу подобаються старанні люди і вони потрібні Йому в майбутньому для використання в особливих цілях.

6. Віктор Дем’янович щодня вів щоденник, в який записував свої плани, основні події, думки. На запитання дружини: «Навіщо ти це робиш?», жартома відповідав: «щоб мої внуки потім могли почитати чим їхній дід займався». Насправді, причина полягала в чомусь більшому – така практика давала певні переваги та формувала позитивні навики.
Ще будучи підлітком, я також почав вести щоденник. І вже сьогодні можу бачити позивні наслідки такої практики: ведення щоденнику, конспектування допомагає формулювати думку, проповіді стають лаконічнішими та чіткішими. До того ж, це розширює твої можливості (адже володіючи словом чи пером, ти можеш доносити думку до абсолютно різної і найвіддаленішої аудиторії, можеш ефективно доносити Євангелію, Божу правду).

7. Віктор Боришкевич є автором двох книг: «Слово Твоє – світильник» та «Проповідник і його проповідь».

8. Однією з найпоширеніших його проповідей є проповідь, яка має назву «П’ять пунктів життя християнина». Вони включають в себе такі складові: молитва, дослідження Божого Слова, спілкування з Божим народом, проповідь Євангелії, доброчинність. Віктор Дем’янович не тільки проповідував про них, але й жив ними.

9. Він постійно використовував будь-яку нагоду, аби засвідчити людям про Ісуса. Робив це всюди: на вулиці, базарі, автозаправці, стоячи у черзі в держустановах тощо. Якось його сім’я пішла на виборчу дільницю виконати свій громадянський обов’язок. Та навіть там брат Віктор не витрачав можливості засвідчити людям про Христа, вручити їм календарик. Одна жінка досить грубо відповіла:
– Заберіть свій календар! У мене є своя церква!
Хтось із дітей пізніше запитав його:
– Тату, навіщо ви роздавали там календарики, може не варто було?
– Дітоньки, я сію слово. І хоч вона відштовхнула мене, але в її серці це зернятко поселилося. Дасть Бог життя, воно проросте. Це наша ціль життя, робіть так і ви, – відповів Дем’янович.

10. У вівторок на молодіжному, як завжди проповідували місцеві брати, співав хор, приймала участь студентська спілка. Віктор нахилився до брата, який сидів поруч, Павла Мельника, тай каже:
– Павле, чи ти звернув увагу на цю пісню?
– Дем’янович, гарна пісня, – відповів Павло.
– Чи ти звернув увагу на цю пісню? В цій пісні дуже особлива мелодія…
Це було останнє служіння Віктора Дем’яновича. А слова пісні були такими:

«Я знаю сповниться усе, і я чекаю, Мене Дух Божий віднесе в оселю раю.
Тобою лиш єство живе, нема миліше, Чекаю Господи Тебе, приходь скоріше.
Уже на обрії кінець, долини плачу, Весілля люблячий Отець для нас призначить.
Чекаю Господи Тебе, приходь скоріше!»

У середу вранці його життя раптово обірвалося. На прощальне служіння та похорон, які відбулися в найближчі вихідні, до Церкви «Святої Трійці» з’їхалися тисячі людей. Паралельно ці дійства транслювалися в мережі Інтернет. Загалом, лише за першу добу прощальне служіння відвідали/переглянули понад 100 тис. осіб. Місцеві та деякі всеукраїнські видання рясніли заголовками: «Пішов із життя відомий рівненський пастор Віктор Боришкевич». Його відхід помітили не тільки одновірці, але й навколишній світ.

Чимало роздумів виникло з приводу цієї події. Пригадую, як за декілька місяців до цього, вирахувавши, що цього річ восени виповнюється 30 років служіння Віктора Дем’яновича, я запланував записати з ним інтерв’ю. Добре, що мені випало на думку зробити це відразу, коли ця справа прийшла у моє серце, не чекаючи ювілею. Бо як виявилось, до ювілею він все ж таки не дожив. Близько трьох годин тоді ми спілкувалися. Він розповідав про найвідвертіше: дитинство, юність, покликання, духовну боротьбу, шляхи та методи спілкування з Богом та отримання відкриттів, про діючих пророків (які користуються в його очах довірою, і які не викликають довіри), про найближче оточення служителів, про друзів, ворогів, про тяжкі випробування останніх років і про відпочинок. А вкінці, немов би підсумовуючи все, сказав так: «Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої» (Дiї.20:24).

Для себе я вкотре взяв важливий урок: «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби» (Екл.9:10). Роби сьогодні, не відкладай на завтра. Бо завтра – не твій день; завтра можеш не встигнути.

Чимось і заздрю Боришкевичу. Він прожив не даремно життя, перед тим як спочити, він зумів «послужити волі Божій», він гідно скінчив свою дорогу та служіння...
Звісно, що лягає на серце якийсь сум, чи то навіть тривога. Відходить з землі покоління людей, які багаті на життєвий духовний досвід, які пережили буремні події 70-90-х років, вірні та мудрі служителі, які дійсно проповідували здорову Біблійну науку і будували Церкву, чітко дотримуючись норм і вказівок Писання. Покинув нас Анатолій Кліновський, Віктор Боришкевич. Помирають старці місцевих церков, поважні, заслужені пастори, служителі. А тут ще на пам’ять приходять окремі зафіксовані мною пророцтва про безпечність народу, відступлення, втрату Господнього страху в окремих християн, про наближення тяжких, непростих часів. Ні, я не хочу в це вірити, я не хочу приймати ці слова до серця. Я вірю, що життя Церкви на цих людях не закінчується – на їхнє місце стануть такі ж сильні, мудрі і ревні служителі, які понесуть прапор Христового вчення далі. Обов’язково мусять з’явитися Ісуси Навини і Гедеони, які силою Духа Божого поведуть Церкву Христову далі… А можливо й не мусять? Можливо, поява таких благословенних людей є Божою відповіддю на молитви та прохання народу? Можливо, ці Навини та Гедеони є результатом підготовчої праці попереднього покоління? Бог діє у співпраці з людиною, і те, яким шляхом розвиватиметься Церква далі, в деякі мірі залежить від нас сьогодні...

Щоб відстежувати подальші публікації підписуйтесь на сторінку у мережі Facebook. А також - в Telegram!
Сподобалося - ставимо Like!